Жив у світі собака. Якось, гуляючи за містом, він побачив, як олені змагаються і бігають. Собака зупинився, буквально заворожений цим видовищем. І стало йому шалено завидно від того, як легко та швидко бігали олені!

Дивився, дивився на них собака і нарешті не витримав — вирішив бігати разом із ними. Але олені мчали так швидко, що вона від них відставала. Собака одночасно і заздрив оленям, і захоплювався ними. Звичайно, йому було трохи прикро усвідомлювати, що в швидкості та легкості пересування він помітно поступається цим прекрасним мешканцям лісових просторів, але він не втрачав надії колись навчитися бігати так само швидко.

І ось одного разу він звернувся до їхнього ватажка:

- Шановний олень, — з почуттям сказав він, — мені так сподобалося, як ви бігаєте, що я сам приєднався до вас, але наздогнати вас, звичайно, не змог. Поясни мені, будь ласка, у чому тут секрет? Чи не можна й мені навчитися бігати так само швидко?

Почувши це, олень був дуже задоволений і навіть зворушений її словами, але придумати, чим допомогти собаці, ніяк не міг. Довго стояв він у роздумі, як раптом його погляд зупинився на собачому хвості.

- О, тепер я, здається, починаю здогадуватися, чому ти не можеш швидко бігати! — сказав він. — Це все, мабуть, через твій хвіст. Якби його не було, ти, на мою думку, міг би бігати так само добре, як і ми.

Собака глянув на оленів і побачив, що у них хвостів немає. Він повірила ватажку і, стиснувши від болісного болю зуби, рішуче відтяв собі хвіст.

Найцікавіше полягає в тому, що в результаті цієї розправи собака собакою так і залишився. Без хвоста він бігав анітрохи не швидше, ніж раніше. Тільки тепер до нього дійшло, що не варто сліпо довіряти чужим порадам. Адже так легко можна і від собак відстати, і до оленів зовсім не наблизитися.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.