Таня Вороніна, яку 16 років тому спотворив сірчаною кислотою ображений залицяльник, чекає на двійню
«ФАКТИ» поговорили з нашою героїнею телефоном.
«Я кожною клітиною відчувала, як кислота виїдає мені обличчя»
— Таню, побачила ваше фото «в цікавому становищі» у фейсбуці і так зраділа. Війна. Втрати. Стільки горя … А ви збираєтеся народжувати. Всім смертям назло!
— Так… Усі мені кажуть, що це дуже символічно.
— За історією, коли колишній шанувальник облив дівчину сірчаною кислотою, тривалий час стежила вся країна. Пам'ятаю, як усіх вражали жахливі пояснення злочинця, що він «не хотів так сильно спотворювати, хотів лише трохи». І навіть розкладав ганчірочки з кислотою у себе на руках, щоб відрегулювати ступінь опіку. Така собі «репетиція»…
— «Відрегулював» так, що мій одяг перетворився на лахміття. Його з'їла кислота. Я ледве добігла додому: Влад напав на мене біля під'їзду. Мама викликала швидку. В обласній лікарні довідалися, що мама промивала мені опік водою. Пригадую, як їй сказали: «Треба було господарським милом: луг нейтралізує кислоту. А тепер кислота ще два дні випалюватиме обличчя. Поки все не виїсть, нічого не можна зробити». І ось я лежала з обличчям як надувна куля і просто кожною клітиною відчувала, як кислота мені його «виїдає». А потім ще й мій хлопець, з яким я зустрічалася, і до якого приревнував мій колишній залицяльник, пішов від мене. Сказав моїй мамі, мовляв, вибачте, але я не готовий до таких труднощів.
— Зате ваша мама була готова… Днювала і ночувала біля вашого ліжка…
— Якось колишній, який мене облив (його ж довго не могли спіймати) почав мені дзвонити до лікарні. А я була після операції, коли мені повіки пришивали до щік. І я десять днів нічого не бачила. Але мама, почувши голос Влада, вирвала слухавку з рук і як почала кричати. Він щось белькотів, вибачався. Мама у відповідь: «Бог вибачить, а я тебе ніколи!» І пообіцяла поставити свічку за упокій, якщо він ще набридатиме. Ми тоді були шоковані. Де міліція? Чому злочинець розгулює на волі?
Не знаю, як я вижила. Часто думала про суїцид. Розбила всі дзеркала. Порвала усі фотографії. Ридала, що ніколи не буду такою гарною як колись… Мама втішала, що зате у мене ручки та пальчики красиві залишилися…
А тут ще цей виродок немовби навмисне знущався з мене. Дзвонив, освідчувався у коханні, кидав… гнили помідори у вікна, підкидав у поштову скриньку свої фото. Говорив по телефону моїй мамі, що хоче нашого весілля. Твердив, що колись прочитав статтю про те, як хлопець облив кислотою дівчину, щоб вона не втекла від нього, а потім одружився з нею. Пропонував мені у відповідь облити його також кислотою. Повна маячня! Ми з мамою тоді говорили одна одній: «Боже мій, Боже мій! З ким ми зв'язалися? Він або божевільний, або дурень!»
«Відповіла йому, що „занадто“, це коли шия зрослася з головою»
— Але чому ж це помітили так пізно, Таню?
- Я була дурна, молода. І потім, Влад поводився коректно. До певного часу… Слава Богу, у лютому 2007 року його нарешті затримали. У квітні 2007 року у Васильківському райсуді Київської області його судили, дали десять років. Термін був за два злочини: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та крадіжку, вчинену раніше. Він аж заплакав. Але провину не визнав. Потім надіслав скривджений лист, що такий термін «це вже як би занадто». А я йому відповіла, що «занадто» — це коли шия після опіків зрослася з головою і ти не можеш обернутися, а повертаєшся всім корпусом.
Якось вибралася з депресії. Вирішила не здаватися. З відзнакою закінчила заочне відділення Національного транспортного університету за спеціальністю «митний контроль». На жаль, з моїм обличчям знайти роботу було складно. Працювала оператором в агентстві нерухомості, секретарем у лікарні, касиром у супермаркеті. Коли перестала зациклюватися на своєму горі, мене несподівано у 2016 році запросили на телепроєкт «Поверніть мені красу» каналу «1+1».
На шиї у мене шість років була гнійна рана, що не загоювалася після операції. З неї постійно сочилася сукровиця. Лікарі на проєкті жахнулися. Сказали, що всі ці роки я носила міну уповільненої дії. Будь-якої миті в рану могла проникнути інфекція і я могла померти від сепсису.
Загалом, мені не тільки витягли стороннє тіло — сітку в шиї, яка не прижилася під час попередньої операції, і закрили таким чином цю рану, що не гоїться, а й прибрали 25-сантиметровий рубець, від шиї до живота: слід від кислоти, що пролилася, підкоригували повіки (у мене ж під час сну не заплющувалися очі), підправили правий куточок губи, зробили ринопластику і заодно відновили дихання в носі, ця проблема була з дитинства.
Операціями керував відомий український пластичний хірург Ростислав Валіхновський. Було все, як у казці. На проєкті я схудла на 10 кілограмів. Стала білявою бестією. (Сміється). Мені наростили локони. Зі мною багато працював психолог. І ось така вся гарна я зіткнулася на вулиці з… Владом, який відсидів із десяти вісім років і за гарну поведінку вийшов на волю.
.jpg "Таня до та після пластичних операцій. Фото зі сторінки пластичного хірурга Ростислава Валіхновського у Facebook")
Він спочатку мене не впізнав. Подумав, що це моя сестричка-двійняшка Аня. А впізнавши, запросив на каву. Я, звісно, нікуди не пішла. У нього були такі порожні очі. І ні краплі каяття. Переді мною була мізерна оболонка, пустушка. І тут я відчула дивне полегшення. Я закрила незакритий гештальт. Я вже не боялася Влада, не зневажала його і перестала ненавидіти. Переді мною був духовний мрець. Мені стало байдуже. Напевно, тоді я й відпустила остаточно своє минуле.
«Спочатку він сказав: „Стосунків бути не може“, а потім зробив пропозицію»
— Незважаючи на життєві негаразди, у вас було повноцінне особисте життя.
— Так, у мене були романи.
— А чим зачепив Андрій?
— Чесністю, мабуть. Деякі хлопці, роздивившись рубці на шиї (вони стали набагато меншими, але нікуди не поділися), просто зникали. Андрій же спробував порозумітися, щоб не зробити мені боляче своїм раптовим зникненням: «Ми можемо бути лише друзями. Стосунків бути не може». Але я не образилася. Відповіла: «Ти не мусиш усіх рятувати. Якщо тобі некомфортно і неприємно, то, звичайно, не зустрічатимемося». «Не будемо!» — погодився він. А наступного дня запросив у кіно. Через два тижні познайомив із батьками, а за вісім місяців зробив пропозицію!
— Неймовірно! Ну як ви це робите?!
— Мені психолог каже: «У тебе така шалена енергетика, що люди бачать твої шрами перші п'ять хвилин. А потім уже нічого не помічають!» Ось коли він уже нічого не помічав, я його й обкрутила! (Сміється). Цей саме той випадок, коли зійшлися протилежності. Він спокійний, незворушний, надійний. Я — душа компанії. Енерджайзер!
— Де ви були 24 лютого?
- У Києві, де у чоловіка однокімнатна квартира. Ми з чоловіком і сестра-двійняшка Аня з двома дітьми швидко поїхали до Хмельницької області. А наша з Анею мама залишилася у Васильківському районі Київської області. Адже треба було доглядати 84-річного дідуся. А він ніяк не міг повірити, що напали росіяни. Він дитина війни. У період окупації, починаючи з літа 1941 року, німці розстріляли його маму, яка працювала відповідальним секретарем у газеті у Жмеринці.
Залишилося троє малих синів. І мій дід у тому числі. Вижили … І ось мама дідові пояснює-пояснює, просить не ходити на вулицю, не відкривати штори ввечері, не вмикати світло. Мовляв, фашисти, війна! Напали росіяни! Стріляють! Бомблять! А він обурювався: «Які росіяни! Цього не може бути! Ти все вигадуєш!»
А потім він став потихеньку згасати і помер. Ми вже відзначили сорок днів. Перед смертю сповідався, причастився. Плакав. І у батюшки питав: «Невже це правда? Невже росіяни й справді напали?» Ось що його непокоїло перед смертю…
— Просто серце розривається.
— Дідусь, дитина війни, дожив до нової війни і помер під час війни. Як це страшно та боляче!
— Стільки випробувань! А ви ще й чекали на дитину…
— На двох! Відразу… Після п'яти років шлюбу… Вони ж довго до мене не приходили, мої діти. Дві мої вагітності закінчилися невдало. Якось пішла в Голосієво, в монастир, до матінки Аліпії. Просила дитину. І за два тижні зрозуміла, що в мене затримка. Такі радісні із чоловіком побігли купувати тест. Так і є! А згодом лікар мене приголомшила: «Таню, у тебе одна дитина повноцінна, а друга вагітність завмерла, ембріон не розвивається…»
Засмутилася страшно. Мене просто прибило. А за два тижні лікар дивиться: «Але там ще один. Я не зрозуміла, що їх, троє було?» Кажу лікареві: «Так! Давайте на цьому зупинимося!» Виявилось, у мене незвичайна ситуація. Я була вагітна, але тривала овуляція, і за два тижні я завагітніла знову. Тобто, маю двійню з розривом у даті зачаття два тижні. І, на жаль, один завмерлий ембріон…" Стать двійні, за яку я молюся щодня, хлопчики.
Чоловік, у нього вже є син від першого шлюбу, каже: «Нехай подивляться, може там десь дівчинка є?» Але й у Хмельницькому, де ми теж ходили на прийом, нам сказали: «Точно два хлопці!»
— Ви вже готові до їхньої появи? Ліжечка, коляски, ковдри.
— Все є. Волонтери нас підготували!
— Досі живете у Хмельницькому?
— На початку травня повернулися до Києва.
— У бомбосховище спускаєтеся?
— Ні. Виходимо лише у коридор.
Читайте також: Без світла, води та під вибухи за вікном: 21-річна мешканка Бучі розповіла, як народжувала у нелюдських умовах
— Ви п'ять років чекали на дітей. А народжувати доведеться у найгірші часи.
— Отже, так судилося. Напевно, в цьому теж є якийсь вищий смисл. Поки мене лякає тільки те, що якщо кесарів розтин і почнуться повітряні тривоги, доведеться весь час ходити в бомбосховище, а це після такої операції важко.
— Імена придумали?
— Одного назву Ростиславом, на честь хірурга Валіхновського, який робив мені пластичні операції. Ви знаєте, що він став священником Української Православної Церкви? Другого синочка ще як назвати, гадаю…
Радимося з чоловіком. У нього є свій варіант. Сподіваюся, найкраще рішення прийде само собою. Ось мамі моїй напередодні пологів наснився сон, що вона біжить по лузі з якимись дуже гарними квітами і кличе Аню та Таню. Так вона нас, двійнят, і назвала… І ось я все чекаю, поки мені насниться цей прекрасний луг з іменами, а сняться кошмари… На душі весь час якась тривога.
— Таню, нехай вам насниться луг із гарними квітами… І ніяких кошмарів!
— Нехай нам усім насниться луг! І жодних більше кошмарів! Ні уві сні, ніде і ніколи! Ларисо, я дуже вірю в нашу перемогу!
— Так і буде. До зустрічі у Києві!
Як раніше повідомляли «ФАКТИ», незважаючи на війну у житті багатьох відомих українців відбулися радісні події. Так, актор «Дизель Шоу» втретє став батьком, кулінар Ліза Глінська вийшла заміж, а зірка «Жіночого Кварталу» Віра Кекелія чекає на другу дитину.
Фото зі сторінки Тетяни Вороніної у Facebook
7128Читайте нас у Facebook
