ПОИСК
Життєві історії

Героїня «ФАКТІВ» Таня Вороніна, яку 16 років тому спотворив сірчаною кислотою ображений залицяльник, народила двійнят

12:25 1 липня 2022
Таня Вороніна з чоловіком та новонародженими

Таня вже вдома й може давати інтерв’ю.

— Я народила 23 червня, але тільки зараз можу трохи розповісти про це, — втомленим голосом сказала Таня у слухавку. — Так що у вашої історії — щасливий кінець!

І справді, слідкуючи за долею нашої героїні, яку 16 років тому облив кислотою колишній залицяльник, ми весь час переживали: чи стане у дівчини сил повернутись до нормального життя, як складеться її жіноча доля? Адже обличчя і тіло дівчини, які спотворив нелюдь, зазнало страшних змін.

Кислота з’їла обличчя і перетворила одяг на лахміття

«ФАКТИ» багато років стежили за долею Тані Вороніної із села Данилівка Васильківського району Київської області, яку у липні 2006 року облив кислотою колишній залицяльник, що був на 12 років старшим 16-річної дівчини. Він приховував, що є удівець і виховує разом з тещею чотирьох дітей. Таня стала зустрічатися з іншим…

Коли дівчина вийшла з під’їзду власного будинку, побачила що біля нього вештається колишній. Він почав заохочувати Таню до розмови. Та відрубала: «Коли ти вже відстанеш від мене!» І, наче в уповільненому фільмуванні, побачила, як той вихлюпує їй в обличчя рідину з пляшки, що тримав у руках.

Болю не було. Спочатку навіть подумала, що це пиво. Обурено додала: «Ну що? Тепер легше стало?». І тільки коли нападник вилив залишок рідини їй в обличчя, відчула нестерпний біль. Пропечений кислотою одяг перетворився на лахміття. Обличчя — на безформну кулю.

Вона ледь дісталася дому, де мама викликала «швидку».

Операції. Нестерпний біль. І біль душевний, адже хлопець, до якого Таню приревнував колишній залицяльник, пішов від неї. Сказав її мамі, що не готовий до труднощів.

У квітні 2007 року у Васильківському райсуді Київської області нападника судили, дали десять років. Термін був за два злочини: заподіяння тяжких тілесних ушкоджень та крадіжку, вчинену раніше. Злочинець був незгодний. Надіслав своїй жертві обуреного листа, що такий термін — «це вже як би занадто». Вона йому відписала, що «занадто» — це коли шия після опіків зрослася з головою і ти не можеш обернутися, а повертаєшся всім тулубом". На той час Таня перенесла вже 10 операцій. Загалом — близько двадцяти.

«Був ще третій ембріон. Але він завмер…»

Дівчина не здавалася. З відзнакою закінчила заочне відділення Національного транспортного університету за спеціальністю «митний контроль». Працювала оператором в агентстві нерухомості, секретарем у лікарні, касиром у супермаркеті. У 2016 році її запросили на телепроєкт «Поверніть мені красу» каналу «1+1», де витягли стороннє тіло — сітку в шиї, яка не прижилася під час попередньої операції, і закрили таким чином цю рану, що не гоїлася, прибрали 25-сантиметровий рубець від шиї до живота — слід від кислоти, підкоригували повіки, підправили правий куточок губи, зробили ринопластику.

Таня до та після пластичних операцій (Фото зі сторінки пластичного хірурга Ростислава Валіхновського у Facebook)

— Операціями керував відомий український пластичний хірург Ростислав Валіхновський, — пригадує Таня. — Було все, як у казці. На проєкті я схудла на 10 кілограмів. Повірила в себе. А незабаром зустріла Андрія. Деякі хлопці, роздивившись рубці на шиї (вони стали набагато меншими, але нікуди не поділися), просто зникали. Андрій зникати не став, але чесно по телефону сказав: «Ми можемо бути лише друзями. Стосунків бути не може».

Таня, яка мала легку вдачу, шалену енергетику і навчилася філософськи ставитися до життя, відповіла: «О'кей, якщо тобі некомфортно, стосунків не буде», після чого здивований Андрій запросив її на побачення… Через два тижні познайомив із батьками, а за вісім місяців запропонував руку й серце.

П’ять років у шлюбі вона намагалася стати мамою. Та дві вагітності закінчилися невдало. Жінка пішла в Голосієво, в монастир, до матінки Аліпії, — просити дитину. І за два тижні виявила, що вагітна.

— У мене була незвичайна ситуація, — розповідає Таня. — Я була вагітна, але тривала овуляція, і за два тижні я завагітніла знову. Тобто, лікарі сказали, що у мене двійня з розривом у даті зачаття два тижні. І був ще третій ембріон. Але він, на жаль, завмер…

У мене була незвичайна ситуація, - розповідає Таня. - Я була вагітна, але тривала овуляція, і за два тижні я завагітніла знову.

Вагітність вона носила як кришталеву вазу.

— Почувши про війну, відразу ж виїхали з чоловіком і сестрою-двійняшкою Анею до Хмельницької області, — розказує моя співбесідниця. — А на початку травня повернулася до Києва. Мені здалося, що тут уже спокійно.

«Розумієш, що ніколи так не любила»

— Народжувала в Києві, в четвертому пологовому, що на метро «Мінська», — розповідає щаслива мама. — Там чудові фахівці. Напередодні я три тижні лежала на збереженні. Виявили на УЗД, що у малят велика різниця у вазі, тому доводили вагу найменшого до норми. Почала народжувати о 14:00 23 червня. О 17: 25 з’явився перший. Я його народила самостійно. Він був малий — 2080 грамів, зріст 46 сантиметрів. Може, тому й вигулькнув швидко (сміється). А другого ніяк народити не могла. Виявляється, він перевернувся, коли вийшов перший.

Згодом лікарі зрозуміли, що природним шляхом другого народити не виходить, і зробили мені кесарів розтин. Другий пацан побачив світ через дві години дев’ять хвилин, о 19:34. Мав 3160 грамів і 53 сантиметри зросту.


— Цікаво, це було схоже на те, як вас з сестрою-двійнятком народжувала мама?

— Та вона взагалі не знала, що у неї буде двійня! В ті роки УЗД було тільки в Києві, і мамі у Василькові по серцебиттю плода (не знаю, що це за практика) визначили одного хлопчика. Тоді першою, о 18:00, народилася Аня, вона теж була вагою менша, о 18:30 — вже я. Мама була у шоці. Оце сюрприз!

— В Ані теж двійнята?

— Ні, має двох хлопців різного віку. Артемчику — 12, Кирилку — 2. Так що у нашої молоденької бабусі вже четверо хлопців-онуків. Вона ще мріє і про дівчинку!

— Тато був на пологах?

—  Був. Хоча я й просила, щоб Андрій не їхав. Але з ним було однозначно легше.

— На кого схожі козаки? Вже видно?

— Той, що менший, спокійний, незалежний, схожий на чоловіка. Він самостійніший. Не капризує. Ми його назвали Ростиславом, на честь хірурга Валіхновського, який робив мені пластичні операції. Ну, і тому, що йому рости треба… (Сміється.) Другий у нас зветься Мирослав. Він набагато крупніший, схожий на мене. І більше потребує мами за вдачею.

— Мама ваша щаслива? Пам’ятаю, як вона хвилювалася за вашу жіночу долю.

— Ще й як! В пологовому будинку плакала від хвилювання. Дочекалася!

Вона трохи побула зі мною вдома, допомагала з малюками. Потім поїхала додому, на Київщину. В неї робота. Все казала, що не звикла до сирен. Там, де вона живе, їх немає. Та ще й ліфт у нас страшно гуде…

— А ви звикли до сирен?

— Так…

— Ховаєтесь, коли тривога?

— До бомбосховища не йдемо. Ховаємось за принципом «дві стіни». Коли хлопці підростуть трохи, поїдемо, можливо, до свекрухи в Хмельницьку область, де більш безпечно. Хоча сьогодні це все так умовно. Зараз боїшся їх кудись особливо пересувати… Вони такі ще маленькі, такі беззахисні. Ще нічого не говорять. Але дивишся на них, і розумієш, що ніколи так не любила…

Раніше «ФАКТИ» розповідали про 21-річну мешканку Бучі, яка народжувала в нелюдських умовах під час наступу рашистів — без світла, води й під вибухи за вікном.

Фото з сімейного альбому

5843

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів