ПОИСК
Життєві історії

«Свого чоловіка та донечку ніколи не бачила»: після втрати зору у 28 років вінничанка створила рок-групу музикантів з особливими потребами

17:20 2 лютого 2022
гурт «Мій дотик»

35-річна вінничанка Анна Матвєєва працює пакувальницею на місцевому підприємстві Українського товариства сліпих. У вільний від роботи час тотально незряча жінка є солісткою та художнім керівником першого інтегрованого рок-гурту України «Мій дотик». До нього, окрім Анни, входить ще три музиканти. Всі — з особливими потребами. Соло-гітарист Ілля Мазур — слабозорий, бас-гітарист Святослав Очеретний має легку форму ДЦП, у барабанщика Тараса Опалюка — незначні вади опорно-рухового апарату. Та, попри це, молоді люди вражають своїм талантом і успішно виступають на міжнародних фестивалях. Вони не приховують: шлях до визнання був тернистим.

«Коли осліпла, чоловік зібрав валізи та пішов»

— У дитинстві я була звичайною дівчинкою, мала певне захворювання очей, але у так званому сплячому стані, — розповідає «ФАКТАМ» Анна Матвєєва. — Після трьох операцій всі вірили, що гірше не стане. Музика подобалась мені завжди, тим паче мій тато грав на весіллях. З його допомогою опанувала гітару, брала приватні уроки гри на фортепіано, мала гарний голос. І мріяла про сцену. Та у віці 28 років почалось відшарування сітківки, зір став падати. Тоді моїй донечці Маргариті було майже три роки. Перший чоловік не був готовим до таких випробувань, хоча ще до весілля я його попереджала про такий можливий розвиток подій. Пообіцяв, що все буде добре й допомагатиме. А коли все трапилось, зібрав валізи та поїхав до мами на Одещину зі словами: «Це не для мене». Після того як чоловік покинув, мені залишились дитина, орендована квартира, операції, борги…

Але без темряви ми не знатимемо, що таке світло. Це потрібно було пройти. Я не тримаю зла на чоловіка, не кожен міг би з таким жити. Спочатку він навідував доньку, потім взагалі перестав.

Перший час, зізнається співрозмовниця, було складно призвичаїтись до нового життя. Та вона й це змогла — завдяки підтримці рідних та доньки.

— Маргарита відвідувала дитячий садочок, який був поруч, — згадує Анна. - Але ж мені потрібно було ввечері її забирати… Мені принесли тростину, я вийшла навпомацки з під'їзду, а далі — по пам'яті: бордюр, дерево, поворот. Було дуже страшно, бо навкруги чула багато звуків і не розуміла, що відбувається. Але опанувала себе і дісталась садочку. Дорогою назад розповідала доньці, куди йти, бо пам’ятала Вінницю. Найважче було пояснити їй, що зі мною. Маргарита приносила додому купу фломастерів і розповідала, який колір подобається, а я його не бачила, але мусила крізь сльози посміхатись. Не приховую, виникали негарні думки вкоротити собі віку. Але як? Донька прийде, а мами нема? Який приклад я дам дитині?! З часом зрозуміла, що донька мені дана, аби я рухалась далі. То ж витерла сльози — і вперед.

«Через нашу музику ми можемо доторкнутись до інших сердець»

Перше, що зробила Анна, — влаштувалась на роботу пакувальницею на виробниче підприємство Українського товариства сліпих.

— Мені дали кімнату у гуртожитку поруч, — каже Анна. — Я могла не лише заробляти кошти, а й почувалася потрібною. Колеги знали, що я граю на гітарі та співаю. І одного дня тодішній заступник директора УТОСу Костянтин Ільницький запропонував мені познайомитись з двома творчими хлопцями. Ми почали працювати й у травні 2017 року створили перший інтегрований рок-гурт в Україні «Мій дотик». Інтегрований — це означає, що кожен з нас має якісь вади, інвалідність. Назву обрала не випадково, адже саме через дотик ми один одного розуміємо та відчуваємо, а через нашу музику можемо доторкнутись до інших сердець. Для багатьох дивно, що я співаю та граю рок, адже сама досить лірична. Це ініціатива хлопців, яку я підтримала.

“Назва гурту «Мій дотик» не випадкова, адже саме через дотик ми один одного розуміємо та відчуваємо”, - розповідає Анна

Кожен у нашому гурті — яскрава особистість. Барабанщика Тараса знайшли за оголошенням. Він так зрадів, що нарешті працюватиме з однодумцями. Тарас раз на тиждень їздив до нас на репетиції з Оратівського району, а це понад 70 кілометрів. Потім перебрався у Вінницю, трохи пожив у нас, зараз в нього є житло та робота. Тарас викладає гру на барабанах у школі «Дельфін». Він, до слова, єдиний у нашому гурті, хто має професійну музичну освіту. У Святослава декілька пальчиків на ногах та руках. Він працює санітаром-інструктором у басейні. На ньому — організація концертів. Із хлопцями разом пишемо пісні та музику. А вже Ілля Мазур, на якому й технічне забезпечення, робить аранжування. В кожного своя місія, і це круто. А натхнення — це те, що нас оточує.

“Барабанщика Тараса знайшли за оголошенням, - говорить Анна. - Він дуже зрадів, що нарешті працюватиме з однодумцями”

Дебют рок-гурту «Мій дотик» відбувся у центрі Вінниці на вечорі пам'яті Кузьми Скрябіна.

— Ми взяли гітари та пішли до місцевої вежі, — згадує співачка. — Фан-клуб Кузьми запалив лампадки, увімкнули музику, розвісили плакати. Ми почали грати наживо. Фанати приєднались до нас. Мабуть, найбільше всіх розчулили пісні «Спи собі сама» та «Місця щасливих людей». Гарною прикметою стала порвана на концерті струна. Про нас почали говорити та запрошувати на місцеві фестивалі: «Вахнівське сяйво», «Багряна осінь на Поділлі», «Вечори до Святого Миколая». Якось поїхали до Львова та влаштували вуличний концерт з піснями Скрябіна, на зібрані кошти пішли пити каву та їсти борщ. Після обласних були всеукраїнські фестивалі, сцени театрів, літературні вечори. Займаємось двічі на тиждень, для репетицій УТОС нам виділив кімнату, за що їм щира вдячність. Маємо вже у доробку два відеокліпи. Про що пісні? Про життя. Наприклад, «Їду додому» — про заробітчан, які працюють у Польщі та повертаються до рідної землі, де їх чекають. Написала цю пісню після того, як провела друга на заробітки. Таких у нас мільйони.

“Ми брали участь в обласних, всеукраїнських фестивалях, виступали у театрах, на літературних вечорах”, - розповідає Анна

Читайте також: «Можна зневіритися та поставити на собі хрест, а можна жити повноцінним життям»: незряча танцівниця та її чоловік стали фіналістами шоу «Україна має талант»

У 2020 році Анна Матвєєва здобула Гран-прі фестивалю Iveria Brilliant — це фактично аналог «Євробачення», тільки серед музикантів з особливими потребами.

— Тоді презентувала сольну роботу, через пандемію записала відео та відправила, — каже Анна. — Враховувались голосування глядачів, перегляди та лайки. Моєму щастю не було меж, коли дізналась про перемогу. У 2021 році на фестивалі гурт «Мій дотик» змагався з учасниками з дев'яти країн. Відправили пісні українською мовою, народну та іноземною. Й записали дуетну — з вінницьким репером Олексієм Скрипаченком. Поки що невідомо, яке місце посіли. Але нас вже запросили на гала-концерт до Грузії, який відбудеться у березні. Будемо представляти Вінниччину та нашу країну від громадської організації «Об'єднання осіб з особливими потребами в Україні». Саме завдяки їхній підтримці та допомозі в особі керівника Дмитра Швеця ми почали виступати. Він організовував фестивалі й давав можливість вийти на сцену.

«Чоловік добивався мого номеру телефону рік. Зрештою, я подзвонила сама»

Окрім успіху у творчій сфері, жінка нарешті знайшла своє щастя і в особистому житті.

— Із своїм другим чоловіком Богданом познайомилась у 2017 році на з'їзді, де зібрались люди з різними вадами та волонтери, — говорить Анна. — Польова кухня, намети, вогонь — ще та романтика. І коли всі розійшлись, а я залишилась одна з гітарою, один з волонтерів звернув на мене увагу. Цілий вечір розмовляли в Богданом, а потім рік та три місяці він шукав номер мого телефону. Ніхто йому не давав, мабуть, берегли мене. Зустрілись на ще одному фестивалі, після якого Богдан повіз знайомого чоловіка на візку додому, а я відчула порожнечу всередині. Знайшла номер телефону й сама подзвонила. Богдан здивувався, але запитав дозволу приїхати на мотоциклі до мене додому та подарувати квіти. Почали зустрічатись, і одного дня Богдан заявив, що хоче завжди бути поряд, лише попросив підказати, як водити мене, незрячу. Разом ми вже чотири роки. Маємо донечку Яну, якій скоро виповниться рік. Вже вчиться топати, купа зубів. Складно, та я неймовірно щаслива. Свого чоловіка та донечку ніколи не бачила. Яким його уявляю? Своїм. Спочатку він переживав, мовляв, коли повернеться зір і я його побачу, то передумаю. Ні, такого не скажу ніколи. Люблю Богдана за душу та серце. А Яночку мені описують, і я можу уявляти, яка вона. Кажуть, що схожа на тата. Старшу доньку бачила востаннє у три роки. Зараз Маргарита вже у четвертому класі, дуже відповідальна. Мріє бути офтальмологом, аби повернути мені зір.

Учасники рок-гурту практично ніколи не афішують, що мають вади. Це для них принципова позиція.

— Ми такі самі, як всі інші люди. Якщо для когось це проблема, то ми призвичаїлись так жити, — каже Анна. — Якось поїхали на фестиваль у Кам`янець-Подільський, де за годину нас попередили про виступ з живим звуком. Ми взяли себе у руки, підключили апаратуру і «запалили» на сцені. Зрештою, посіли друге місце. А дехто з організаторів до кінця так і не знав про наші особливості. Часто чую від людей: «Зарплата мала, в житті не щастить, але дивлюсь на вас — не все так погано. Ви надихаєте рухатись вперед». І ми рухаємось. Плануємо потрапити на сцену «Голосу країни». Хочу своїх хлопців показати всій Україні, бо ми команда, ми бійці. Щоб не сталось, йдемо вперед.

Учасники рок-гурту практично ніколи не афішують, що мають вади здоров'я. Це для них принципова позиція

Читайте також: «Я класна, вільна та весела»: дочка Костянтина Меладзе Лія розповіла про свою участь у проєкті «Голос країни»

2926

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Twitter

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів
 

© 1997—2022 «Факти та коментарі®»

Усі права на матеріали сайту охороняються у відповідності до законодавства України.

Матеріали під рубриками «Офіційно», «Новини компаній», «На замітку споживачу», «Ініціатива», «Реклама», «Пресреліз», «Новини галузі» а також позначені символом публікуються у якості реклами та мають інформаційно-комерційний характер.