Боже ж мій, що ця клята війна з усіма нами робить! Змінює часом до невпізнання. Когось робить злими та замкнутими, інших — відкритими та безпорадними. Адже вона не тільки перетворює на руїни наші міста та села. Вона руйнує душі, руйнуючи родинні стосунки, розриваючи багаторічні зв'язки й нерідко перетворюючи внутрішній світ (що вже там казати про світ зовнішній) на справжнє пекло — розпачу, вічної тривоги та передчуття біди.

У цих умовах кожен поводиться по-різному. Хтось з нас, відчуваючи силу стійкості та переконаності, що рано чи пізно життя налагодиться, зазнають поневіряння мовчки та терпляче. Інші — кидаються у жахливі переживаннях, втрачаючи залишки колишніх надій. Важко всім. І у пошуках виходу із ситуації якось гостріше починаєш прислухатися до тих, хто здатний дати розсудливу пораду в ситуації, яка часом здається безвихідною.

Якось до мудреця вся у сльозах прийшла молода і дуже гарна дівчина:
- Що мені робити? — крізь сльози поскаржилася вона. — Я завжди намагаюся по-доброму поводитися з людьми, нікого не ображати, допомагати у міру своїх сил. І хоч я з усіма привітна і ласкава, але часто замість вдячності та поваги доводиться чути образи і навіть чути глузування. А деякі просто відверто починають зі мною ворогувати. Хоча я ні в чому не винна, і це так несправедливо та прикро.

Мудрець подивився на дівчину і з усмішкою спитав:
- А ти готова роздягтися догола і пройдись містом у такому вигляді?
- Та як же можна собі подібне дозволити? — вразилася відвідувачка.

Тоді мудрець відчинив двері і підвів її до великого дзеркала.
- Ось бачиш, — сказав він, — з'явитися на людях, оголивши своє прекрасне тіло, ти боїшся. То чому ж ходиш світом із оголеною душею? Вона в тебе відкрита, як ці двері. Всі, кому не ліньки, входять у твоє життя. І якщо бачать у чеснотах твоїх, як у дзеркалі, відображення потворних своїх пороків, то намагаються не над своїми проблемами задуматися, а образити та принизити тебе. Зрозумій: не кожен здатний визнати, що хтось кращий за нього. І, не бажаючи змінюватися, порочна людина починає ворогувати з людиною праведною.
- То що мені тоді робити? — запитала дівчина.
- Ходімо, я покажу тобі свій садок, — запропонував мудрець.

Водячи дівчину затишними доріжками, він розповідав:
- Багато років я поливаю ці чудові квіти і доглядаю їх. Але жодного разу не помічав, як розпускається бутон квітки, хоча потім я насолоджувався красою та ароматом кожного з них. От і ти будь подібною до квітки: розкривай своє серце перед людьми не поспішаючи, непомітно. Дивись уважніше, хто гідний бути другом тобі, хто поливає квітку водою, а хто лише обриває пелюстки та топче їх ногами. І тоді серце саме підкаже правильну відповідь на запитання, яке не дає тобі спокою…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.