Багато разів буваючи у «Місті порцеляни», розташованому недалеко від іспанської Валенсії, і спостерігаючи за кропіткою роботою майстрів і майстринь всесвітньо відомої мануфактури Lladro, я не раз дивувався, як простим людським рукам вдається творити дивовижні фарфорові дива.

Виліплювані подовгу (іноді протягом тижнів і навіть місяців) найтонші композиції немов акумулювали в собі всю гаму добрих і чистих помислів, без яких створити таку неземну красу просто неможливо. І зараз, коли у залах нашого музею виставлено сотні унікальних виробів ручної роботи, кожен із нас відчуває цю приголомшливу енергетику любові до прекрасного, яка була закладена авторами в свої твори.

Душа ніби мліє від щастя. Почуття ніби переповнюють її відчуттями благостності, коли розглядаєш неповторні деталі героїв порцелянових композицій, створені напевно не без участі божественних сил. Закладені у порцеляну добро і любов м'яко передаються кожному, хто схильний цю красу сприймати.

У зв'язку з цим мені згадалася стара іспанська притча про Майстра, який вирізав зі шматка дерева Троянду. Різець у нього був маленький, сталевий, блискучий. У руках Майстра він ставав слухняним і вправним. Але якось, не закінчивши роботу, Майстер кудись пішов, залишивши Різець на столі.

У цей час у майстерню зайшов Кустар. Побачивши на столі блискучий ножик, а поряд з ним не до кінця ще вирізану з дерева Троянду, Кустар узяв ножик і спробував вирізати пелюстки Троянди. Але в нього нічого не
вийшло. Ніж лише кришив Троянду, псуючи роботу Майстра.

Здивована Троянда запитала:
- Різець, чому ти раптом став так погано працювати?

І Різець їй відповів:
- Я ж просто шматочок стали. Різцем я буваю лише тоді, коли бере мене до рук Майстер. А в руках Кустаря я знову стаю не Різцем, а звичайним гострим ножиком.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.