Від їхніх куль окупанти тікали, перевдягнувшись в жіночі плаття: українські снайпери з далекобійними гвинтівками підбивають БТРи та зупиняють танки

«Групи пробирались на окуповану територію, снайпери ліквідовували охорону мостів, а сапери їх підривали»

— Нагадаю, що на початку літа українські підрозділи були змушені відступити зі Святогірська на протилежний берег річки Сіверський Донець, на крейдяні гори, на яких знаходиться Святогірський монастир і гігантський пам’ятник більшовику Артему, і підірвати за собою міст, — продовжує Юрій Чорноморець. — Через три місяці Святогірськ вдалося звільнити. В цій операції особливо відзначилась широко відома група Маузера, в яку входять снайпери, гранатометники, розвідники, сапери Національної гвардії України. В одного з їхніх снайперів і без мене була далекобійна снайперська гвинтівка Barrett 50 калібру. Я знав, що серед них є й інші класні снайпери, тому ми дали їм ще й 416 Barrett. Це одна з найдалекобійніших і найточніших гвинтівок у світі: з відстані 2,5 кілометра з нею влучають в людську фігуру. Патрон там трохи менший за 50 калібр, але має прекрасну балістику, тому ним можна точно влучати в ціль. На тій гвинтівці приціл вартістю 7 тисяч доларів. Окрім Barrett, ми передали хлопцям дві снайперські гвинтівки Ruger 338 калібру (також дуже класні, дістають ворога на відстані в 2 кілометри). Ця далекобійна зброя дозволила хлопцям почати відстрілювати російських солдатів на вулицях Святогірська — влаштувати їм снайперський терор. Спочатку росіяни думали, що це в Святогірську діють диверсійні групи. Ще не розібравшись, що до чого, загарбники ледь не перестріляли один одного. Згодом все ж збагнули, що наші працюють з великої відстані — з протилежного берега Сіверського Донця, з крейдяних гір. Окупанти були змушені ховатися по підвалах та в адміністративних будівлях. Але українські воїни їх звідти виманювали під вогонь снайперів.

— Як це вдавалося робити?

— Різними способами. Наприклад, били через річку з протитанкових ракетних комплексів «Фагот» по місцях, в яких ховалися солдати ворога. До речі, наші розмістили «Фагот» у підніжжя пам’ятника Артему. А на самому пам’ятнику підняли синьо-жовтий прапор.

Так от, уявіть: в адміністративну будівлю, в якій переховувалися окупанти, влітає і вибухає ракета від «Фаготу» або міна, скинута з дрону. Хтось з загарбників гине, а вцілілі в паніці вимітаються звідти і нариваються на снайперський залп. Рельєф сприяв веденню саме таких дій: наші займали місцевість вищу, ніж противник. До того ж гора, на якій знаходились українські бійці, поросла лісом, і це дозволяло снайперам ефективно маскуватися — росіянам було вкрай складно визначити, звідки конкретно по них стріляють.

Тут слід зазначити, що українські бійці навмисно не займали позицій на території Святогірського монастиря, щоб противник не стріляв по ньому. Але все одно орки били по монастирю.

Снайпери так затероризували росіян, що вони, як я вже казав, перевдягалися в жіночі плаття і в сутінках виходили зі Святогірська, розміщалися за містом. В результаті ще до початку українського наступу Святогірськ фактично став сірою зоною — там майже не залишилось військ ворога. Наші стали заходити туди групами, майже не зустрічаючи опору, а потім пішли на штурм і взяли місто доволі швидко.

— Під час операції зі звільнення Святогірська всі снайпери з групи Маузера лишилися неушкодженими?

— На щастя, так. Але один з них отримав поранення — під час ворожого артилерійського обстрілу. А ще сильно побило осколками машину «Нісан», яку я передав снайперам. На щастя, і хлопця вдалося швидко поставити на ноги, і автомобіль відремонтувати.

Зауважу також, що ще до початку операції із звільнення Святогірська снайпери разом із саперами та диверсантами переправлялися на човнах через річку й здійснювала диверсії в тилу противника.

— Які саме диверсії?

— Різні, скажімо, снайпери з розвідниками у тилу противника відстрілювали екіпажі ворожих танків (наприклад, коли ті обідали), а сапери підривали ці танки. Діючи за подібним сценарієм, хлопці підірвали в тилу противника три залізничні мости: пробиралися на окуповану територію, снайпери ліквідовували охорону мостів, а сапери їх підривали. До речі, в арміях багатьох країн снайперам забороняється ходити за лінію фронту в тил ворога, бо вони дуже цінні бійці. А у нас це з успіхом практикується. Але треба розуміти, що рівень військової підготовки цих українських снайперів дуже високий. Вони не тільки вміють проходити з саперами мінні поля, але в певних випадках самі водять розвідувально-диверсійні групи й цілі батальйони в тил ворога! Це справжні професіонали і герої.

Ці успішні дії в тилу ворога наочно продемонструвала те, що об’єднання в одній команді висококласних снайперів, саперів, диверсантів, гранатометників дає прекрасний результат.

«Бронебійна куля пробиває обшивку БТР, утворюючи стовп вогню, подібний кульовій блискавці»

— Снайпери з далекобійними крупнокаліберними гвинтівками беруть участь безпосередньо у штурмах позицій противника?

— Так, вони дійсно допомагають військам вести наступ. Спершу снайпери забезпечують спостереження перед наступом: визначають шляхи для підходу штурмових груп до позицій ворога. А під час штурму знешкоджують російських кулеметників (це дуже важливо). Навіть якщо ті захищені бронещитками, спеціальна крупнокаліберна куля пробиває такі щитки. А пробивши, створює за щитком стовп вогню, подібний кульовій блискавці. Тож ані у кулеметника, ані у його помічника шансів вціліти не лишається. Як тільки кулемет замовкає, наші штурмові групи отримують можливість швидко просуватися вперед. Так, скажімо, було під час недавнього звільнення Лиману Донецької області.

Зупинити наступ ворог може за рахунок введення в бій танків. Так, наприклад, трапилось декілька місяців тому під час перших не надто вдалих наступальних дій українських військ на Херсонщині: наші прорвали першу лінію оборони ворога, зайшли в наступну лісопосадку, і тут росіяни з двох боків відкрили вогонь з танків. На превеликий жаль, тоді багато наших бійців загинули або отримали поранення. Щоб уникнути подібного під час недавнього наступу на Харківщині, українські розвідувально-диверсійні групи різними способами виманювали на відкриті місця танки противника. Це давало можливість снайперам вражати приціли танків — денні і нічного бачення. А запасних частин у росіян, як завжди, бракує. Завдяки цьому, коли наші штурмові підрозділи пішли на прорив оборони ворога, його танки на тій ділянці фронту були «сліпими».

Наші снайпери також ефективно зривають наступальні дії ворога, вибиваючи влучними пострілами командирів, «осліплюючи» танки та вражаючи БТРи ворога. Великокаліберна бронебійна снайперська куля пробиває обшивку бронетранспортера, в середині утворює вогняний вихор, подібний кульовій блискавці. Через це всі, хто знаходяться всередині, гинуть. Але сам БТР зазвичай лишається придатним для використання. Почистив такий трофей всередині — і використовуй.

— Російські снайпери мають на озброєнні елітні далекобійні гвинтівки, якими ви оснащуєте наших профі?

— Ми мали справу з тим, що у ворожих снайперів є зброя, яка прицільно б’є максимум на 1,5 кілометра. А ми нашим хлопцям даємо гвинтівки, здатні вражати цілі з відстані 2−2,5 кілометра. Тож українські снайпери можуть знаходитись поза зоною контрснайперського вогню, при цьому — ефективно вражати противника. Це часом рятувало становище на фронті, наприклад, там, де діяла 95-та бригада.

— До початку великої війни ви були знайомі зі стрілецькою справою?

— Так, ще з юності. Це вплив мого дідуся, який був військовим. Але до відкритого нападу росії на Україну я тільки чув про далекобійні гвинтівки. Вперше взяв таку зброю до рук під час боїв за Київ: нашому підрозділу територіальної оборони тоді видали два десятизарядних Barret М107А1 з дуже хорошою оптикою (велика подяка за це народу та уряду США). Ця зброя настільки мені сподобалася, що, коли мене комісували через серйозну хворобу і треба було визначатися, що робити далі, ми з друзями швидко перейшли від пошуків можливостей придбати для фронту машини до озброєння снайперів далекобійними гвинтівками.

Попервах ми з друзями зверталися по класну зброю до чемпіонів світу та Європи зі стрільби. В мирний час вони використовували ці гвинтівки для встановлення рекордів. Ми пояснювали їм, що зараз цю зброю можна дати класним військовим снайперам. Тож спочатку купували гвинтівки на руках, а згодом — в магазинах, коли їх стали туди завозити. Важливо, що найбільші мережі продажу зброї мене знають, завжди телефонують, якщо з’являється можливість придбати потрібні нам стволи.

Читайте також: «На протезі я можу цілком професійно виконувати свою роботу у штурмовій групі», — герой «ФАКТІВ» Роман Кашпур

Тут слід сказати, що в перші дні великої війни фактично всі київські снайпери взяли до рук зброю, яка в них була, і пішли бити ворога. Деякі навіть не зверталися у військкомати — просто їхали на місця боїв (скажімо, в Ясногородку) і приєднувались до військових спецпідрозділів. Зараз ці хлопці виходять на мене, кажуть, наприклад, таке: «Юрію Павловичу, я отримав в частині Barret, а в мене вдома теж хороша гвинтівка. Передай її комусь з хлопців».

Слід розуміти, що зараз в ході війни немає часу готувати снайперів із новачків. Тому ми працюємо з висококласними профі, забезпечуємо їх більш досконалою зброєю та організуємо для них курси по роботі з новими для них гвинтівками. Запрошуємо вести ці курси інструкторів — асів снайперської справи з-за кордону та українських чемпіонів зі стрільби.

— Ви сказали, що є гвинтівки, які коштують 20 тисяч доларів. В чому їхня особливість?

— Вони дуже далекобійні й точні — ясна річ, в руках професіонала високого рівня. Якщо не заперечуєте, розповім трошки детальніше про ціни. Мінімальна вартість далекобійної гвинтівки 338-го калібру — 5 тисяч доларів. Дуже хороший приціл до неї — це ще 5 тисяч (з-за кордону можуть привезти й за 3,5 тисячі доларів, чим ми часто користуємося). Тобто комплект може вартувати 10 тисяч доларів. А ось найточніша й найдалекобійніша у світі McMillan 50 може коштувати й 20 тисяч доларів. Трапляється, що стволи, які коштують двадцятку, продають нам за 6−8 тисяч доларів, бо люди розуміють, для кого ми купуємо. Але часто доводиться платити повну ціну, це теж себе виправдовує. Ціна прицілу для такої гвинтівки доходить до 7−8 тисяч доларів. Все це купуємо за пожертви людей. Декому здається, що присилати нам 100 гривень немає сенсу. Насправді це не так: гривня до гривні — гвинтівка для наших снайперів.

— На яку відстань прицільно б’є McMillan 50?

— Зафіксований рекорд, коли терориста з ІГІЛу снайпер вразив з McMillan на відстані 3,5 кілометра. А на спортивних змаганнях чемпіони, стріляючи з гвинтівок 375-го калібру, влучають в мішені з відстані 4 і навіть 6 кілометрів.

P. S. Як зробити свій внесок в придбання для українських снайперів далекобійних крупнокаліберних гвинтівок, можна дізнатися на сторінці Юрія Чорноморця у фейсбуці. Ось адреса https://www.facebook.com/palamist

Читайте також: «Окупанти жертвували на допомогу ЗСУ хто 100, хто 200 гривень. Казали: „Це на нашу погибель“», — відомий волонтер

Фото зі сторінки Юрія Чорноморця у «фейсбуці» та скрін з відео

2317

Читайте нас у Facebook