«Не міг повірити, що мене цитував сам Байден»: світовий рекордсмен зі знищення броньованої техніки з Javelin живе в Україні

«Мій побратим — снайпер, який йшов попереду, зачепив розтяжку. Я впав на нього, закривши собою»

— За фахом я інженер з ремонту та обслуговування обчислювальної техніки, — розповідає Олександр Петлінський. — Близько року намагався знайти себе на різних роботах, а потім, у 2013 році, почався Майдан, де ми з іншими українцями відстоювали демократичні цінності. Спочатку був там не кожен день, а, коли почались розстріли, вже не покидав людей. Оскільки в армії я не служив, після буремних подій на Майдані поїхав на підготовку військових, так опанував ази розвідника й пішов служити у добровольчий батальйон «Айдар», де була досить серйозна підготовка. Там провоював до жовтня, бо отримав своє перше поранення.

Так сталося, що у нас був бойовий вихід і мій побратим — снайпер, який йшов попереду, зачепив розтяжку. Я впав на нього, закривши собою, й по факту врятував людині життя. В результаті отримав мінно-вибухову травму, пошкодження м'яких тканин ноги, в ній залишилось досі 12 з 18 осколків. Раму автомата аж зігнуло! Три місяці я був у шпиталі. Мені хотіли дати групу інвалідності, яка б звільнила від служби, але й думки про те не було. З лікарняного ліжка я повернувся на передову. І що ви думаєте, десь за чотири місяці отримав мінно-вибухове поранення тієї ж самої ноги, у мене діагностували перелом. Так само, як і минулого разу, швидко повернувся у стрій. Від 2014 року я жодного разу не переривав свій контракт, відпочивав лише під час планових відпусток.

У 2016 році вирішив перейти у 128-у окрему гірсько-штурмову Закарпатську бригаду, з якою «Айдар» часто перетинався під час боїв на Луганщині. З побратимами несли службу і в Луганській, і в Донецькій областях. Бувало всяке. Під час останнього виїзду на маріупольському напрямку противник був від нашої позиції за 300 метрів. Вночі нам було навіть чути, як вони один одному анекдоти розповідали, можна було самому сміятися. Але команди наступати не було, плюс все заміновано й купа розтяжок.

— Звідки у вас любов до армійської справи? Може, це щось родинне?

— Не так любов, як патріотичний настрій, а він у мене завжди був. Це все виховання моєї родини, вчителів. Але тепер я не один захисник у своїй сім'ї. Тато почав військову кар’єру, коли вже війна розпочалась. Мій рідний брат теж військовий.

— Ви як військова людина розуміли, що путін введе війська? Згадайте, як для вас почався ранок 24 лютого.

— Я розумів, що буде війна, бо просто так не групують два ударних кулаки, не стягують війська до кордонів. Повномасштабне вторгнення зустрів у навчальному центрі на Львівщині, саме вивчав Javelin. Як я жартую, потрапив до когорти тих, хто це «може й хоче робити». Перед тим приїжджали американські інструктори, які спочатку дали базу українським, а ті вже нам проводили заняття. Відбувалось це на тренувальному засобі, були макети комплексу у повному масштабі, пускові установки. Один постріл ракети коштує 80 тисяч доларів, тож очевидно, чому ми відпрацьовували все на тренувальному засобі.

«Президент США Джо Байден виступив на заводі в Алабамі, де виготовляють Javelin і Stinger, і розповів про мене»

— Важко було опановувати цю американську новинку?

— Чесно кажучи, у перший день вже була передвоєнна напруга. Всі панікували, заходили в Інтернет, читали новини. А я сів і стріляв із Javelin, бо розумів, що це стовідсотково мені пригодиться. Не скажу, що це важка техніка, але при роботі з нею ти обов’язково повинен дотримуватись послідовності дій. Ти маєш знайти ціль, потім в кратності її захопити, тоді ракеті задати траєкторію на моніторі. Тобто як вона полетить — прямою чи навісною… Це важка зброя з моральної точки зору, бо ти повинен сісти й дивитись, як у тебе ціляться та стріляють. І ти маєш чекати, поки знайдеш ціль, поки охолоне установка, поки заведеться та зробиш постріл. Це займає певний час…

Пряме призначення установки — знищення важкої броньованої техніки — гаубиць, самохідних установок, танків, машин і навіть живої сили. Якщо нас «кошмарить» «беха» і ми не можемо її ніяк знищити, то в цьому випадку теж можливо застосувати Javelin.

У моєму підпорядкуванні було шість осіб, двох відправив раніше, четверо залишилось. Подзвонив командуванню, та мені повідомили, що їдуть на запорізький напрямок. Я сів у машину й наступного дня вже був на місці. Та до березня воював із гранатометом. Не було мого Javelin. Я звертався до командирів, мовляв, де ж він. У відповідь: «А ти зможеш на ньому працювати?» Відповідав, що на 90% так, все інше сумніви, бо я наживо з нього не стріляв. Комбриг подумав і заявив, що дає установку та три пробних ракети. Якщо буде ефективна стрільба, то будемо типу далі говорити. Ще три ракети привезли на запас. На той момент я єдиний в батальйоні, хто володів установкою. Десь через день-два я вперше застосував протитанковий ракетний комплекс, знищивши три ворожі одиниці. Коли ти під адреналіном і в бойовій ситуації, час летить інакше. Щоб не шокувати людей, нехай це буде за 10−15 хвилин.

— Нічого собі! Розкажіть про цей «трофейний день» детальніше.

— Загалом того дня я шістьма ракетами знищив шість броньованих цілей російської техніки. Почалося все з бою на околиці села. Ми з напарником чекали комбрига у посадці й помітили, як за два з половиною кілометри вийшов російський танк Т-72, за ним інший, також БМП-3. Думав спочатку знищити задній, тоді легше було б влучити у передній танк. Я бачив, як перша моя ракета підлетіла, після чого влучила згори в моторний відсік танка. Гучний вибух, із люків шугнуло полум’я, екіпаж загинув. Заступник комбата попросив відходити, адже залишатись на місці пострілу — це порушення інструкції, ворог по димному сліду може легко вичислити. Але я попросив у свого напарника ще одну ракету, бо розумів, що якби я втік за 10 секунд, то рота не встигла б змінити позицію… Тому швидко зарядив другу ракету та натиснув «пуск». У БМП здетонував боєкомплект, ціль мені вдалось знищити. Вцілілий танк втік у посадку та звідти намагався дістати нас вогнем. Ми зайняли іншу позицію, я зарядив третю ракету та побачив як на нашу посадку виїхав рашистський броньований гусеничний тягач із зенітно-артилерійською установкою. Я навів на неї Javelin і так знищив третю ціль. Тоді я зрозумів, що це дуже потужна та ефективна зброя, яка в умілих руках творить дива! Після третього пострілу ми з напарником відійшли в сусіднє село за трьома іншими резервними ракетами. Й знову виїхали на рубіж. Знищив знову БМП-3 і танк. Якраз пішов за ракетою, командир був за мною і кричить: «Саня, БТР в посадці!». Думав, що у сусідній. Дивлюсь, а він за 200 метрів… Вилітає на нас, стріляє… Дим, вогонь навкруги. Серед моїх побратимів були поранені. Водій побачив, що відкрита ззаду моя машина, а я саме брав ракету. Він розвернув БТР і спрямовує його на мене. Я встиг перебігти спереду, впав посередині, відкинув установку та дивом його колеса пройшлись за кілька сантиметрів від моєї спини. БТР врізався в мого Mitsubishi Pajero, після того буксував і я чув, як болото падало на мої плечі. Потім ворог переїхав автомобіль і розчавив його. Та почав робити коло, щоб розвернутися. В той момент я схопив ракету й вистрілив. Вона влучила у задню праву частину, відірвавши два колеса. Машина була пошкоджена, але зуміла поїхати в село. Казали, що потім той БТР там і згорів, але підтвердження в мене нема офіційного.

Після того ми відступили далі того села, зайняли оборону в іншому населеному пункті. Важко сказати, скільки часу пройшло, бо ми спали тоді по пару годин. Я знову заступив на чергування і боковим зором помітив, як їде вантажівка, а за нею почала рухатись колона техніки. Доповів побратимам по рації. Командир дав мені дозвіл на ураження пріоритетних цілей. І я зробив ще три постріли — у БМП-3, танк та БТР. Загалом установкою Javelin на одній батареї я зробив дев'ять результативних пострілів: шість у перший день і три — під час останнього бою. Вони підтверджені заступником командира батальйону та моїми побратимами, які стали свідками тих боїв.

Наприкінці квітня до мене на позицію приїжджали журналісти американського видання The Wall Street Journal з перекладачем, вони відстежують використання зброї Javelin в усіх гарячих точках. І, як вони мені повідомили, американські військові не застосовували за один день Javelin шість разів і ще й без жодного промаху. Тож я став світовим рекордсменом. Вони були у захваті. Якщо чесно, спілкування з ними було ще тим випробуванням, бо почались обстріли. В одній руці рація, а тут інтерв’ю давай. Дякував за зброю і наголошував, що вона дуже точна та ефективна! Після виходу публікації завод Lockheed Martin в Алабамі, де виготовляють ракетні комплекси Javelin і Stinger, відвідав президент США Джо Байден. Він виступив із промовою, під час якої розповів про мене. Тоді увімкнули аудіозапис того, що я розповідав. Так про мене почув світ.

— Тобто наступного дня ви прокинулися, так би мовити, знаменитим?

— Ой, почалось з того, що на позиції побратими ходили й повторювали, що там про мене Байден говорив. В мене відразу промайнуло: «Оце-то придумали! Де я, де Байден». Один сказав, другий, третій… Потім мені вже скинули посилання, далі його поширили військові, мої рідні, знайомі. Приємно було на душі.

— Нагороду за свій «рекордний врожай» ворожої техніки отримали? Як дружина ставиться до того, що тепер її чоловік світовий рекордсмен?

— У квітні мене нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Було приємно, але насправді в той момент робив те, що вважав за потрібне. Я воюю не за ордени, а за мирне небо над Україною. Дружина мене підтримує, пишається, але, з іншого боку, страшенно сумує, бо жодна нагорода не зігріє та не замінить обійми рідних.

— Багатьох навчили управлятись із Javelin?

- Так. Я навчив хлопців з «Правого сектору», вони через два дні підбили танк. Там ще вийшов казус, бо, як вчепити та стріляти, я розповів, а як скинути ракету, не сказав. Тож вони вистрелили, влучили, а ракету не зняли. Тому з тубусом ще два кілометри рухались, поки не розібрались, що й до чого.

— Мені здається, що тепер вам потрібна ще й донечка Джавеліна. Адже син у вас є.

— Я так і казав своїй дружині, але поки що вона каже, що дочекаємось перемоги, а тоді й подумаємо про другу дитину. Хоча розумію, що сину зараз дуже бракує тата. Йому 4, а я вже 8 років на війні. Він постійно бачить мене на фото та відео. Але сподіваюсь, що скоро все закінчиться і ми нарешті зможемо набутися зі своїми рідними.

Раніше «ФАКТИ» розповідали ще про одного воїна-героя, 19-річного нацгвардійця із позивним «Бандит», який під час боїв у Запорізькій області збив за місяць відразу три російські бойові штурмовики Су-25.

Читайте також: Пішов на рекорд: 19-річний нацгвардієць відзначився на фронті шостим збитим літаком ворога (відео)

6555

Читайте нас у Facebook