ПОИСК
Україна

«Тіло Олексія зібрали буквально частинами»: на Херсонщині окупанти виділили українці годину на похорон чоловіка

20:00 3 грудня 2022
Дружина лейтенанта ЗСУ Олексія Хвостика Оксана Міненко

Військовий кореспондент Дмитро Галко поділився історією загибелі лейтенанта Нацгвардії Олексія Хвостика, який без вагань став на захист країни та поліг в бою на Херсонщині.

«Поки ми роздавали допомогу, до мене підійшла жінка, щоб поділитись своєю драматичною історією. Її звуть Оксана Міненко, їй 43 роки. З них останні чотири вона була щаслива у шлюбі із 37-річним Олексієм Хвостиком. І не лише вона, каже Оксана, щасливими були їхні батьки та вже дорослі діти від попередніх шлюбів. 18 лютого хворий товариш попросив Олексія змінити його на посту в селі Микільське, приблизно за двадцять кілометрів на північний схід від Херсона. 24 лютого він мав здати посаду. Перший день російського вторгнення став останнім днем його життя. І початком довгих мук для Оксани.

Цього дня чоловік дзвонив Оксані двічі, вдруге — о третій годині дня. Він уже не обманював її, що знаходиться в безпечному місці, повідомив, що вони вдвох із заступником ведуть бій, прикриваючи солдатів, що відступають. Наказав їй зібрати та сховати його форму, нагороди, документи тощо. О п'ятій годині вона вже кинулася шукати чоловіка. До Антонівського мосту, де, як пізніше з'ясувалося, загинув Олексій, пішки дісталася о другій годині ночі: «Це було справжнє пекло. Трупи всюди. Молоді дівчата-танкістки… Техніка спалена, цивільні машини. Жінка одна їхала з дітьми на той бік, її вбили. Діти якось вибралися. А її тіло потім батько на собі витягав, повзком. Я бачила, як росіяни скидали трупи з мосту прямо в Дніпро, в тому числі своїх же».

Читайте також: Перестаралися із секретністю: британські аналітики про те, чому провалився план путіна захопити Україну за 10 днів

Бій на Антонівському мості, пише Галко, тривав до 26 лютого. Після чого українські війська полишили його. Лейтенант Олексій Хвостик дав своєму підрозділу команду відступити, взяв вогонь на себе. І зберіг їх життя ціною свого. Він був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Посмертно.

«Але тоді Оксану кілька разів вводили в оману. Тієї ночі їй сказали, що він живий і відступив разом зі своїми бійцями. І вона припинила пошуки. «Я б його на собі з цього мосту винесла, виходила б його, якби він ще був живий», — плаче Оксана. Навряд чи це було можливо.

Тіло Олексія зібрали артилеристи буквально з частин та відвезли до моргу «Тропинки», як місцеві називають Херсонську міську клінічну лікарню ім. А. та О. Тропіних, звідти його передали до моргу судмедекспертизи. Там Оксана і знайшла свого Олексія.

Похорон був призначений на 27 лютого. Попрощатися з чоловіком Оксани зібралося близько 300 людей. Вважається, що російські війська зайняли Херсон 1 березня. Оксана наполягає: це не так, вже 27 лютого вони практично повністю контролювали місто. І не дали провести похорон. Вона хотіла зробити його «по-людськи». Тіло Олексія переховували від окупантів.

Тільки 3 березня росіяни їй дозволили його поховати, але з умовою: якщо вона не впорається за годину, то ляже в могилу поряд з ним. Вона не впоралася. І пережила імітацію розстрілу просто на цвинтарі. Потім пережила приниження та тортури. Її били прикладом по голові, катували струмом, виривали їй нігті. Замордовану, знесилену голою викинули на подвір'ї будинку — після чого стояли і дивилися, хто вийде, щоб їй допомогти. Називали підстилкою нациста. Тому для них було завзятістю і подвигом її мучити".

Читайте також: «Це неможливо»: у путіна відповіли на заяву Байдена про переговори

Майже всю окупацію жінка провела під домашнім арештом. Але й удома її катували. Не тільки чинячи моральний та психологічний тиск, регулярно навідуючись у період з другої ночі до шостої ранку.

«У неї, наприклад, відбирали їжу, яку приносили їй сусіди — сама вона майже не ходила, чотири місяці провела в ліжку. А одного разу обварили їй руки та груди окропом: «Якщо ти відмовляєшся на нас працювати, руки тобі більше не потрібні».

Зараз Оксана збирає та відвозить допомогу для тих артилеристів, які не пройшли повз тіло її Олексія. Допомагає тим мешканцям навколишніх будинків, у кого електроплити: готує гарячі сніданки та вечері, роздає технічну воду та окріп, із харчових відходів готує їжу для дворових собак та котів. Її собачка Тимофій, незважаючи на невеликі розміри, відчайдушно її намагався захистити, коли до неї приходили росіяни. Був поранений.

Подано документи на присвоєння Олексію Хвостику звання Героя України. Оксана впевнена: «Він як ніхто інший на це звання заслужив».

Нагадаємо інтерв’ю журналіста Костянтина Реуцького: «Ми зараз на фронті змушені працювати, як величезна м’ясорубка».

1132

Читайте нас у Telegram-каналі, Facebook та Instagram

Побачили помилку? Виділіть її та натисніть CTRL+Enter
    Введіть вашу скаргу
Наступний матеріал
Новини партнерів