Напередодні Нового року, низько пролітаючи на оленячій упряжці над дахами святково освітленого міста, Санта помітив молодого чоловіка, що самотньо стояв на оглядовому майданчику міського парку. Він сумно розглядав зоряне небо, ніби намагаючись подолати переживання, які раптом опанували його душу.

- Ну, а ти чому сумуєш? — спитав молодого чоловіка Санта, розташувавши свою упряжку на одній з алей парку. Знаючи про людей практично все, він не міг зрозуміти причину переживань юнака, якого з раннього дитинства відвідував, щоразу цікавлячись його справами. — Адже в тебе все в році, що минає, склалося чудово — і університет закінчив з відзнакою, і на престижну посаду в солідній компанії влаштувався. І з прекрасною дівчиною встиг познайомитись. Тобі навіщо сумувати цього святкового вечора?

- Знаєш, Санта, — тихо відповів молодик. — Це тільки на перший погляд здається, що в мене все гаразд. А насправді, далеко не всі свої плани мені вдалося реалізувати. Деколи здається, що взагалі все валиться з рук і що дійти до наміченої мети мені й життя не вистачить.

Пориви сильного холодного вітру, що несподівано зірвалися, підняли вгору снігову пелену, яка вмить затягла все навколо. Стало так темно і холодно, що юнак з очевидним жалем вимовив:

- Ось навіть новорічна ніч зіпсована цією страшною негодою. Адже нічого майже не видно. А ще кілька хвилин тому я розглядав гарне зоряне небо і мені здавалося, що нікому не під силу порушити цю умиротвореність.

- Ось і відповідь на твої сумні роздуми, — зауважив Санта. — Ми часто не цінуємо того, що маємо, звично вважаючи, що так і має бути завжди. І тільки починаючи щось втрачати, раптом поступово розуміти, як же ми неправі…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.