Розіславши по всьому світу звістку про пошуки гарної та знатної нареченої для свого сина, король однієї з північних країн ніяк не міг зрозуміти, чому ця проста, на перший погляд, проблема вирішується так довго. Проходив місяць за місяцем, а пропозицій не було й не було. Ні, звичайно, приїжджали з різних держав гінці, яким було доручено уважніше вивчити умови майбутнього шлюбного контракту, але далі цього справа чомусь не йшла.

Адже принц був надзвичайно гарний собою. Він і у лицарських турнірах нерідко виходив переможцем. І у змаганні шпажистів не було йому рівних. І був начитаним, і різні мови знав. Ну, а про багатство його батька взагалі ходили легенди. Коротше кажучи, такого завидного нареченого ще пошукати треба було.

Щоправда, була у молодої людини проблема, про яку багатьом у його оточенні було добре відомо. Не подобався він собі. І всіляко це демонстрував. То дзеркала його дратували, бо в них він завжди бачив себе якимось нескладним. То парадний одяг ніяк не міг підібрати, вважаючи, що не вийшов фігурою та зростом. То, розмовляючи з кимось, часом зривався на крик, нервуючи через те, що не вдавалося підібрати потрібні слова.

Зовсім уже батько-король зневірився у пошуках нареченої для свого спадкоємця, бачачи, що нічого не виходить. І тут раптом хтось із радників повідомив йому про прибуття в місто відомого філософа, який прославився вмінням виокремлювати суть будь-якої, навіть найскладнішої, проблеми. Запрошуючи його до себе в палац, король сподівався все ж спробувати знайти вихід із ситуації, що здавалася йому практично невирішуваною.

Провівши кілька годин у розмовах з королем і юним принцем, який безперестанку скаржився на те, що його ніхто не любить, гість зробив простий і зрозумілий висновок:

- А чому ви вважаєте, що вас має любити хтось, якщо ви навіть не навчилися любити себе самі?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.