«Я розбитий досі»: популярний актор про те, яких змін зазнав за рік великої війни
У Києві завершилася робота над 12-серійним іронічним детективом «Гарячий» (ICTV). Відомо, що зйомки картини було перервано з початком повномасштабного вторгнення росії в Україну. Але вже на початку осені 2022-го знімальна група знову зібралася, щоб довести роботу до кінця.
Команді довелося переписати сценарій та скласти безпечний план зйомок у нових реаліях. Група відмовилася від нічних сцен та кадрів з гучними вибухами та пострілами. До того ж переписали сцени з акторами, які не могли повернутися до звичної роботи: вимушено переїхали за кордон або пішли воювати на фронт. Щоб не наражати на небезпеку команду, організовували знімальний майданчик у паркінгах, де маскували стіни під ресторани, квартири та виставляли потрібні декорації.
Виконавець головної ролі — поліцейського Гарячого — популярний актор Артемій Єгоров зізнається, що, коли отримав запрошення на продовження зйомок, плакав десять хвилин. «До цього моменту мені здавалося, що нічого хорошого статися вже не може», — сказав Артемій в ексклюзивному інтерв'ю «ФАКТАМ».
— Артемію, багато хто з ваших колег не вірили в те, що під час війни можуть розпочатися зйомки.
— А я був одним з небагатьох, хто вірив. До речі, мій друг, режисер, переконував: не буде нічого років п’ять. Але відбулося: ICTV вирішив дозняти серіал «Гарячий». Пам’ятаю, я тоді одразу передзвонив тому другу зі словами: «А я ж казав!» Потім стали знімати рекламу, короткометражки. Усі почали оговтуватися, і мене це наповнювало вірою в те, що все буде добре. Відверто кажучи, не було бажання йти працювати вантажником чи таксистом.
— З коштами було скрутно?
— Хреново, я звик до хорошого життя. Я дуже прагнув цього з дитинства, бо сам з бідної сімʼї. Коли почав заробляти, одразу захопився цим грошовим потоком. Людина швидко звикає до хорошого життя, і зараз повертатися туди, звідки починав, важкувато. Та головне, живі-здорові.
— Коли ви почали заробляти перші великі гонорари?
— З 2016-го, коли мені було років 25. Почав купувати собі червону ікру та просто, як би це грубо не звучало, жерти її ложками. Для мене ще з дитинства це було атрибутом того, що ти багата людина. І через три місяці я так наївся, що досі на неї дивитися не можу. Але це все ніби з іншого життя…
— Зараз ви, одесит, дуже гарно розмовляєте українською мовою. Складно було перейти?
— З початком війни вирішив говорити у соцмережах та загалом у медіапросторі тільки українською. Перейти було нескладно, шкодую лише, що не зробив цього ще до війни. Все ж таки 24-те поставило крапки під знаками оклику. І це зробити потрібно було давно всім. Як ви спілкуєтеся у побуті, це вже нікого не має стосуватися. Але як ви спілкуєтеся в соцмережах, особливо актори, музиканти, люди, що мають велику аудиторію і певний вплив на неї, — важливо. Зараз і надалі має бути тільки українська. Бо мова — це ключ до розуміння. Нещодавно дивився інтерв'ю бійця ЗСУ. І він каже: «Ну, як ти зрозумієш, що це свої? Тільки по мові».
Насправді, я дивився фільми українською ще з дитинства, читав книжки, постійно чув українську. При тому, що навчався в російській школі, українською вчив вірші легше, читав швидше, тож кордонів у переході для мене абсолютно не було. Але оскільки не було довгої практики у спілкуванні, буває, певні слова вилітають з голови, не можу пригадати швидко у розмові й тоді починаю розмовляти, як наш колишній прем'єр-міністр Азаров (сміється. — Авт.).
— Яким було ваше 24 лютого?
— Життя мене до такого не готувало, це точно. Я настільки був не в «темі», що почув розмови про можливий напад тільки ввечері 23 лютого. Але, звичайно, не повірив. Зізнаюсь, мозок досі не хоче приймати цей факт. До 24 лютого я вважав себе сильним духом і тілом, але цей день показав, хто насправді сильний, а хто ні. Зізнаюсь, я розбитий внутрішньо досі й не можу зібрати себе до купи. Не хочу згадувати деталі, бо, розповідаючи, дуже сильно вживаюсь у спогади.
— Що стало для вас найважчим моментом за ці майже 12 місяців великої війни?
— Мабуть, найважче усвідомити, що ніколи вже не буде, як було. І я лише намагаюсь зрозуміти, навіщо на долю України випали такі випробування. На долю кожного українця… Ми зараз з дружиною переїхали з Одеси до Києва. Слава Богу, з нашою квартирою в Одесі все гаразд, але в рідному місті для мене поки роботи нема. Війна все порушила.
— Від чого ви назавжди відмовилися?
— Від понять «справедливість», «стабільність» і планів на далеке майбутнє. Зараз є тільки бажання нашої скорішої перемоги!
Нагадаємо, нещодавно український співак і актор Дмитро Лінартович, який воював на Донбасі та отримав поранення під Соледаром, розповів про те, як це відбулося, а також про свої плани на майбутнє, коли він одужає після поранення.
7535Читайте також: «Ми опинилися між двома вогнями — русні та нашої артилерії»: відомий актор разом з сім’єю потрапив під обстріли
Читайте нас у Facebook
