Піднімаючись рано вранці крутою дорогою до вершини гори, з якої відкривався чудовий краєвид на стародавнє місто, старий ребе зустрів чоловіка, що знемагав під непосильним вантажем у вигляді величезного мішка, який він тягнув на собі. Запропонувавши бідоласі трохи перепочити, ребе поцікавився, навіщо він так надривається. І почув у відповідь:
- А як же інакше? Адже я не просто так надриваюся. Я йду через ці випробування для того, щоб життя моїх дітей було щасливішим за моє.
- І давно ти так мучиш себе? — запитав ребе.
- Та скільки себе пам'ятаю… У нас в сім'ї завжди так було. Дід тяжко трудився, щоб моєму батькові жити було легше. Батько виснажував себе непосильною працею заради мого щастя. Я ось страждаю заради щастя своїх дітей.
- І що, чи був хтось у твоїй родині щасливим?
- Ще не був. Але сподіваюсь, що мої діти будуть.
- Послухай, сину мій, тобі доводилося бачити неписьменну людину, яка навчала б когось читання? — запитав ребе. — Чи, може, тобі зустрічався заєць, який вчив сокола літати?

І продовжив:
- Для того, щоб зробити своїх дітей щасливими, потрібно спочатку навчитися бути щасливим. Передати вміння радіти життю — ось найцінніше, що ти можеш залишити їм по собі…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.