- Пане Шопенгауер, скажіть, що таке життя?
- Життя кожного, загалом і в цілому, є трагедією, але у своїх деталях вона має характер комедії.
- Отже, вся наша боротьба за досягнення високих цілей смішна?
- Світ все одно що пекло, в якому люди, з одного боку, душі, що мучать, а з іншого — дияволи.
- Невже все так погано?
- Людина, по суті, дика жахлива тварина. Ми знаємо його лише у приборканому та прирученому стані, який називається цивілізацією".

Ось такий діалог веде якийсь журналіст з Артуром Шопенгауером. Цю бесіду озвучено в аудіокнизі, яку кілька років тому випустив мюнхенський філософ Андреас Бельве. Журналіст тут вигаданий. А як «відповіді» Шопенгауера Бельве представив справжні цитати знаменитого філософа.

- Думаєте, людина ніколи не зміниться?
- Людина у своїй лютості та нещадності не поступиться жодному тигрові та жодній гієні.
- Цілком ймовірно, що так воно і є. Коли заглядаєш в історію і бачиш, на що здатна людина, втрачаєш будь-яку віру в неї.
- Справа може зайти так далеко, що іншому, можливо, особливо в хвилини іпохондричного настрою, світ здасться з естетичного боку музеєм карикатур, з інтелектуальною — жовтим будинком, а з моральною — шахрайським кублом.

Про Артура Шопенгауера написано безліч книг та спогадів. Але щоразу, буваючи в дрезденському Цвінгері і насолоджуючись там красою експонатів одного з найкращих у світі музеїв порцеляни, я мимоволі згадую одну історію, що сталася з Шопенгауером у центрі Дрездена. Присівши на лавочку в затишному сквері, він так довго і пильно розглядав живі квіти, що оточували його, що комусь із перехожих здалося це надто дивним. І незабаром перед філософом, що задумався про сенс життя, з'явився викликаний до місця «пригоди» поліцейський.

- Ти взагалі хто? — грубо спитав Шопенгауера офіцер.
- О, якби ви допомогли знайти правильну відповідь на це питання, яке давно мучило мене, я був би вам дуже вдячний, — задумливо відповів філософ…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.