«У бурятів знаходили наші копійки, вони думали, що то золото»: історія війни оборонця півдня
Позивний «Бритва»
Веніамін Бондарчук потрапив до ЗСУ у квітні 2021 року, коли був призваний на строкову службу. Хлопець опинився в еліті українського війська — 35-й бригаді морської піхоти, та отримав позивний «Бритва». Чому саме «Бритва»?
«В мене є татуювання — небезпечна бритва. І колись я перед хлопцями пожартував, що буду чеченців брити, якщо вони мені попадуться. Так і причепилося. А позивні ж дають самі хлопці. Це ж не те, що ти приходиш і кажеш, що я хочу бути Конором Макгрегором», — жартує чоловік.
Події лютого минулого року, що передували великому наступу рф, Веніамін пам’ятає зі швейцарською точністю
«11 лютого ми виїхали в Одеську область на бойове чергування, тому що в Донецьку в той час починалися якісь хвилювання, а на кордоні з білоруссю росія вже стягнула свої війська. Багато хто тоді не вірив, що буде велика війна, але ми знали, що буде, адже не просто ж так наше командування відрядило нас на Одещину, — розказує морський піхотинець. — 23 лютого ми зайняли позиції прямо біля узбережжя. Нас всіх розбудили по тривозі о другій годині ночі, і ми подумали, що щось почалося. Стали збирати речі, вдягати бронежилети, повністю укомплектовуватися, вантажити на машини боєприпаси. Тільки ми це зробили, командир каже: „Все, йдіть спати“. Ми подумали, що тривога навчальна, тому повернулися до своїх окопів. Я зателефонував до товариша, який служить прикордонником під Черніговом, і він мені каже: „Веню, ми чуємо, як на тій стороні заводяться російські танки та йдуть на нас“. Я заспокоїв його, сказав, що точно нічого не буде. Потім поклав трубку, ліг на подушку й… одразу перший прильот по Одеському аеродрому. Так для мене почалася війна».
«Синку, зараз тобі стане легше»
Близько двох місяців Веніамін з побратимами тримали оборону на Одещині та Миколаївщині, знищуючи російськи катери, що намагалися наблизитися до узбережжя, а потім вирушили в контрнаступ на херсонському напрямку. Саме там Веніамін Бондарчук і отримав важке поранення, коли сам рятував «трьохсотих».
«Треба було вивозити наших хлопців: поранених і „двохсотих“. Серед загиблих був і мій близький товариш: прилетів осколок, розірвав йому печінку й залетів в легені. Я намагався йому печінку засунути назад, але не вийшло, він загинув дуже швидко… Перший раз я вивіз хлопців зі своїми товаришами на БМП, вивезли потім другу групу, а на третій раз вже вивозили мене: я став на міну та ще одна міна поряд розірвалася, посікла мені ліву ногу», — згадує Бондарчук.
Евакуація з червоної зони стала для морпіха ще тим випробуванням. Хлопець втратив дуже багато крові та ледь чіплявся за життя.
«Хлопці швидко наклали мені джгута, бо ноги в мене вже трошки не було, і вивезли. За цей час я втратив дуже багато крові, близько трьох літрів. Їхали на БМП, а в мене пальці на ниточках сухожилля бовтались і постійно билися об двері БМП. Мене це стало дратувати, і я просто їх відірвав. Вже в лікарні я благав лікаря, щоб він мене якось відключив, тому що я не міг вже терпіти, так сильно боліла нога й не допомагали ніякі знеболювальні. Лікар сказав: „Добре, синку, зараз тобі стане легше“, і надів мені маску з наркозом. Я миттєво заснув, а коли прокинувся, то побачив, що я вже без ноги», — пояснює військовий.
А потім було багато лікарень, госпіталів, ліків… А от депресії через втрату кінцівки Бондарчук, на щастя, не відчув.
«Знаєте, депресії в мене не було. І це не вихваляння, просто біля мене були мої близькі: мама, жінка, вони дуже сильно мене підтримували. Я просто зрозумів, що мені потрібно вчитися наново жити, крім того, є хлопці, які втратили всі чотири кінцівки, тому могло бути й гірше», — розповідає морпіх.
На протезі в гори
За сприяння волонтерів Веніаміну вдалося потрапити на протезування до США.
«Американці дуже поважають українців і в шоці від того, як ми ведемо бойові дії. Вони реально думали, що за три дні, за тиждень нас повністю розбомбить „друга“ армія світу, але у нас є український дух і ми не зламалися», — пояснює військовий.
До речі, згадуючи свій досвід протистояння «другій» армії світу, Бондарчук наголошує, що недооцінювати ворога все ж не варто.
«Люди, які не знають, що таке війна, думають що російська армія — то бомжі, чмобіки, повні телепні. Частково це, звісно, так і є. Наприклад, в бурятів, які там „двохсоті“ валялися, в плитоносках ми знаходили планшети. Тобто в них не було ніякої броні, а замість неї планшети та ноутбуки в плитоносках. Знаходили в них і багато дрібних українських монет по 50 копійок. Вони, може, думали, що вони золоті, ті монети, чи що, — розповідає морпіх. — Крім того, в перші дні великого вторгнення, росіяни відправляли вперед „м'ясо“, щоб ним зачистити територію. Тобто „м'ясо“ ставало на міни, розривалося, для того, щоб справжні російські спеціалісти могли пройти. Але в росії, на жаль, вистачає людей, які вміють воювати, крім того, в них дуже багато артилерії».
Вже по поверненню зі Штатів морпіх вирішив випробувати себе і… піднявся на протезі на найвищу точку України — Говерлу.
«Я не вважаю себе інвалідом. Якби я зміг трохи краще ходити на протезі, то повернувся б на війну. Та зараз все ще дуже сильно болить нога і я не зможу повноцінно воювати й розумію, що просто буду для хлопців баластом», — пояснює Бондарчук.
Що дозволить українцям здобути перемогу? На це запитання морпіх відповідає впевнено: «У нас за спинами батьки, діти, жінки. Нам є, за що воювати. Якщо багато буде хлопців, які скажуть, що не хочуть воювати, це війна не наша, що вони бояться, то росіяни просто будуть по одному кілометру кожен раз проходити та одного разу дійдуть до наших домівок. З нашої бригади Віталій Скакун підірвав собою міст в Генічеську. Він зробив так, щоб росіяни не пройшли далі та їм довелося будувати понтонні переправи. Цей героїчний вчинок виграв час для ЗСУ, щоб розвалити росіян на тому понтонному мості. Якби він цього не зробив, ворог проїхав би та все було б набагато гірше. Тому у нас є дух, сила, рідні за спинами, а в них цього немає», — підсумував Веніамін Бондарчук.
Дізнатись більше про реабілітацію воїнів та постраждалих від війни в Україні, а також про допомогу українцям з інвалідністю, які отримали прихисток в країнах ЄС, ви можете на сайті організації EnableMe Ukraine.
2631Читайте нас у Facebook
