- Вчителю, — звернулися одного разу вихованці гірського монастиря до свого наставника, — ось ви часто кажете про те, що наші прихильності до когось сильно спотворюють сприйняття дійсності. Теоретично це звучить начебто зрозуміло, але знайти конкретний приклад нам самим не вдається.

— А за таким прикладом далеко не треба ходити, — спокійно відповів учитель.

Помітивши місцеву жінку, що зібралася йти на ринок, він, привітавшись, голосно запитав її:

- Все хотів у вас поцікавитися, як склалася доля вашої доньки, весілля якої відзначали минулого року. Вона, здається, переїхала жити до чоловіка, до великого міста?

- Ви знаєте, у неї все просто чудово. Чоловік її дуже любить. І машину нову донечці купив, і гарний одяг часто дарує. Навіть сніданок подає в ліжко, якщо їй хочеться повалятися до опівдня.

- А як справи у вашого сина? Він теж після одруження перебрався з молодою дружиною до столиці?

- Ой, ну що вам сказати, — важко зітхнула жінка. — У синочка мого справи йдуть недобре. Спочатку молода дружина і на роботу ходила, і вдома непогано прибирала. А потім її наче підмінили. То починає вимагати, щоб їй, бачите, купили нову машину, то ображається, що син не може забезпечувати її модним одягом. А останнім часом взагалі почала вимагати, щоб він подавав їй сніданок прямо в ліжко… Ні, ну, ви можете уявити собі таке нахабство?!

Більше нічого вчителю того дня не довелося пояснювати учням. І так було все зрозуміло.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.