Одна жінка постійно скаржилася на те, що все у неї складається якось не так: і чоловік не дуже працьовитий, і діти безтолкові. І господарство в них небагате. І кінці з кінцями весь час ледве вдається зводити. При всьому цьому вона ж сама працює, як каторжна, — і готує на всіх, і пере, і за всіма прибирає.

Якось пізно ввечері впала вона на коліна перед іконою Ісуса і звернулася до нього:
- Господи, за що ж мені покарання таке?! Не можу я вже хрест свій нести. Немає на це більше моїх сил…

Тільки жінка встигла це промовити, як раптом опинилася вона посеред безкрайньої рівнини. Обернувшись, побачила, що навколо неї лежать хрести — і великі, і величезні, і не дуже великі, і маленькі зовсім. І камʼяні, і деревʼяні, і коштовні — із дорогоцінних металів.

І почула вона голос з неба:
- Тут і зараз ти можеш вибрати такий хрест, який буде тобі до вподоби!

Озирнулась вона ще раз, на один хрест подивилася, на другий, третій… Спробувала взяти великий хрест із золота, але він виявився важким і незручним. Тоді приміряла інший красивий хрест — з блискучими діамантами, але й він не підходив, бо так коловся, що вона навряд чи змогла б носити його довго. Ще багато різних хрестів приміряла на себе жінка. Аж поки не зупинилася на тому, який найкраще підходив їй. Він був і не дуже великим, і не таким вже маленьким, і не дуже важким, і не абсолютно легеньким, а саме таким, щоб нести його вона могла довго і зручно. Взяла вона той хрест, приміряла на себе та й знімати вже не захотіла.

І тут знову почула вона голос з небес:
- Так ти ж, люба, хрест свій і підібрала. Той самий, який несеш уже багато років поспіль…

Коли янгол-охоронець повернув жінку назад, в її оселю, він на прощання сказав:
- Запамʼятай лише, що Господь ніколи не дасть тобі того, чого ти не зможеш нести…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.