«Ракетні удари росіяни будуть наносити до останнього дня цієї війни», — військовий аналітик Петро Черник

— Пан Петре, фразу Кирила Буданова про те, що «ми не відстаємо, а вибилися з графіка наступу», деякі експерти трактують як провал військової кампанії цього року. Влада нас дуже перегріла порадами влітку планувати відпустку в Криму. Тепер ілюзій у людей немає. Як і очікування швидких перемог. За кожний метр звільненої території ми платимо занадто високу ціну. Яка поточна ситуація зараз на фронті? У чиїх руках ініціатива? Чи були прорахунки керівництва ЗСУ саме стосовно наступу?

— ЗСУ докладають максимальних зусиль, які можуть докласти. Сам факт того, що п’ятнадцята за бойовим потенціалом армія світу атаками наступає на другу армію світу, це вже історичний феномен. Ми маємо це дуже добре розуміти.

Наступне. Дійсно, десь у суспільстві було завищене очікування. Мовляв, треба, щоб все відбулося так, як під час Харківської операції. Вона насправді була блискучою — за кілька днів ми звільнили велетенські території. Але противник не дурень, і не можна його таким вважати. Він побудував класичну трьохешелоновану оборону.

Сьогодні ми фронт ділимо на дві великі ділянки. Перша — це південь. Ми знаходимося десь посередині так званої лінії суровікина. Найважче, що мали пройти, ми пройшли. Тобто мінні загородження — на один квадратний метр до п’яти вибухових пристроїв. Це безпрецедентне явище з часів Другої світової, за винятком Ірано-іракської війни. Там також були велетенські мінні поля на кордонах, які, до речі, лежать і досі, хоча війна закінчилася у 1988 році.

Друга лінія також важка, тому що там величезна кількість найрізноманітніших шанців, окопів, дотів, дзотів, бліндажів тощо. Але ми рухаємося. Хай і повільно. Як тільки ми цю лінію проб'ємо, то далі, аж до Перекопського перешийка, немає серйозних перешкод, за винятком укріплених Токмака і Мелітополя.

Тобто все відбувається. Але треба набиратися терпіння. Діяти, як росіяни, тобто кидати велетенські людські хвилі в бій, ми не можемо. Наш солдат на вагу золота.

Читайте також: «Росіян треба забити під землю на півтора метра за все, що вони накоїли», — письменник Ян Валетов

Друга стратегічна точка — це Бахмут. Чому він важливий? Тому, що там може скластися оперативне оточення російських військ. В самому Бахмуті їх понад 10 тисяч осіб. Це дуже багато. До того ж Бахмут має політичне значення для путіна. Він же сказав: «Ми його взяли», — та ще й нагородив за це їхніх недогероїв. Росіяни не можуть його здати. Отже, як тільки оперативне оточення складеться, їхнє угруповання буде знищено або взято у полон. Для нас було б дуже добре, якби кілька тисяч росіян (не кілька сотень!) потрапили у полон. Це був би дуже серйозний надлом в їхній психології. От все, що є по фронту.

На цю хвилину ми перебуваємо в стані стратегічної рутини. Це класична хрестоматійна стадія індустріальної війни — перемелювання сил і засобів противника. У цій частині ми суттєво випереджаємо нашого ворога.

За шість днів штурму Авдіївки (а це найкраще укріплений район на всій лінії розмежування, оскільки там велика кількість териконів, щільна промислова забудова коксохімічного комбінату, взагалі з 2014 року все перетворено у бетон; це місто дуже важливе для обох сторін, тому що це крок до Донецька) противник втратив понад 200 гармат (це дві повноцінні бригади, навіть трохи більше), понад 150 танків (повноцінних чотири батальйони; штатний полк має 94 машини), понад 250 одиниць броньованої техніки (полк має понад 100 машин). Якщо разом все скласти до купи, це повноцінна дивізія. За шість днів втратити дивізію — це щось неймовірне.

Тобто все йде правильно, але не буде швидше, ніж ми того хочемо. Противник також б'ється люто. А ще ж не можна недооцінювати їхній ментальний уклад — помирати за вєлічіє, за путіна або ще чорт знає за що.

Читайте також: «Якщо Захід дозволить вам вести цю війну як наступальну, все закінчиться дуже швидко Перемогою України», — історик Юрій Фельштинський

— Росія не готувалася до такої війни. Але ворог вже показав, що вміє вчитися, що він робить висновки. Якщо порівняти російську армію зараз і на початку вторгнення, чи є у них прогрес? Які вони зараз?

— Такі, які були, без змін. Найкраще у них знищено. Але ми розуміємо, що російська федерація завжди мала компоненту, котра називається призовна армія. Сформувати базові навички користування автоматом Калашникова, РПГ-7 і кинути кілька гранат вони вміють. А більше в їхній філософії й не треба.

Вони завжди робили акцент на кількість. Це їхня історична тактика, починаючи з татаро-монгольської орди й закінчуючи Сталіним, котрий стверджував, «русские на поле боя проиграть не могут, сколько надо солдатских жизней, столько и потратим». От і тратять.

Найбільша для нас небезпека — це їхня загальна кількість, тому що вони декларують мобілізаційний ресурс від півтора до трьох мільйонів. Це дуже багато. А автоматів Калашникова вони виготовили 100 мільйонів, рушниць Мосіна — 37 мільйонів, самозарядних карабінів Симонова — 15 мільйонів, зброї Другої світової війни — ППШ, ППС — разом понад вісім мільйонів. Дати одну рушницю Мосіна, саперну лопатку МПЛ-50, жменьку сухарів, а то і без них, одягнути у ватники, — вони мають кого кидати в бій за вєлічіє.

Нагадаю, що Бахмут взятий у першу чергу великими піхотними хвилями. Саме так. Головний результат там зробила піхота. Це наша найбільша і найсерйозніша загроза. І вона поки що не скасована.

— А що відбувається на найвищому рівні в російській армії? Як почувають себе їхні пани генерали?

— Це не важливо. Вже півтора року великої війни, а українці досі роблять одну й ту саму помилку. Не треба на них дивитися, як на цивілізованих людей. Це варвари. Немає значення — Суровікин, Іванікин, Іванов, Сідоров, Петров — вони всі однакові. Підкреслюю цю важливу деталь.

В російській армії завжди панував принцип лояльності до начальника. Пам'ятаю ще зі своїх курсантських років байку про два пункти. «Пункт первый: начальник всегда прав. Пункт второй: если начальник не прав, смотри пункт первый». Там нічого не змінилося, й це треба розуміти. Тому від перестановки доданків їхніх генералів нічого не зміниться.

Треба мати на увазі два головні моменти розуміння нашого ворога. Перший — їх дуже багато. Другий — вони грають без правил. Тому вихід один: нищити, нищити й ще раз нищити. Чим більше ми умогилимо їх зараз, тим легше буде воювати нашим онукам в наступній війні.

Читайте також: «Ми витягнемо весь попіл із кремлівської стіни та зрівняємо мавзолей із землею», — заступник командира легіону «Свобода росії»

— Перші тижні великої війни були надважкими й для ЗСУ, і для суспільства. На ваш погляд, ми пройшли найскладніший етап чи він ще попереду?

— В цій історичній фазі ми втримали свою державність (саме знищити її вони ставили за мету) і отримали певну проміжну перемогу. Чому проміжну? Справжня перемога буде тоді, коли рф розпадеться на 25−30 держав і в них заберуть ядерну зброю.

А якщо завтра ми відіб'ємо всі свої землі, навіть повернемо Крим, але російська федерація збережеться в тому вигляді, в якому вона є, тобто величезна територія, дармові сибірські ресурси, ядерна зброя і найстрашніше — їхнє вєлічіє (вони не думатимуть, чому вони цю війну почали, а думатимуть, чому її програли), через 5−10−20−30−50 років вони почнуть нову війну.

Їхній історик, співець російської імперії Василь Осипович Ключевський в кінці ХІХ століття чорним по білому написав: «Росія загроза Україні, Україна загроза росії. Залишиться хтось один». Я читав його працю.

На планеті Земля демократична, цивілізована, квітуча Україна не поміститься з тиранічною росією. Крапка. Вони ніколи не приймуть своє непрестижне походження від татаро-монгольської орди й угро-фінських племен. «Киев — мать городов руских, серце россии бьется в Киеве» — це про ідентичність, тобто самовизначення. А це найсильніший соціальний людський клей. Це те унікальне явище, котре відрізняє нас від решти тваринного світу. Ні в кого більше ідентичності нема.

Так склалося в історичному сенсі, що кожен народ, нація, держава пройшли свою генезу ідентичності. Російська генеза — це імперіалізм. Без України російська імперія неможлива. Маловідомі слова Петра І, які ніхто не хоче повторювати. Цитую дослівно: «Берегите народ малоросийський, ибо это светоч народа российского». Я на цю тему можу прочитати окрему лекцію на дві години.

— Путіну конче потрібна хоча б якась маленька перемога. Як зима змінить характер бойових дій і де може стати дуже гаряче?

— Гаряче буде скрізь і всюди. Не можна виділяти якісь окремі ділянки. Не забуваємо, що війна — це шлях обману. Хто краще приховує свої наміри, той і буде мати динаміку.

Будь-яка точка може закипіти з новою тональністю. Але буде дещо різниця від минулої зими. Чому? Тоді ми не мали такої кількості якісної техніки, яку маємо зараз. Тепер її набагато більше, особливо на колісній частині.

У травні у нас відбулася фундаментальна зміна філософії нищення артилерії. Якщо до того ми винищували в місяць орієнтовно 200−300 артустановок, бо війна і сьогодні на 95% є війною артилерії, то у травні — 553, у червні — 688, у липні — 677, у серпні — 691. Абсолютний рекорд встановлений у вересні — 947. Якщо все разом скласти, отримаємо понад 3600 стволів. Тепер ділимо цю цифру на 72 (це штатна комплектація артилерійської бригади), то виходить понад 50 бригад. Думаю, що й жовтень буде з високими показниками.

Буквально днями ми вперше переважили росіян за кількістю артилерійських залпів на добу. Що це означає? Найсерйозніша зброя, котра зупиняє танкові кулаки, це артилерія. А ми якраз тут досягаємо великого коефіцієнта успіху. Чим далі ми їхню артилерію відсунемо, тим нашим бронетанковим кулакам буде легше рухатися.

Так, натівська техніка дійсно важка. Танки важать від 57 до 72 тонн, а бойові броньовані машини — від 20 до 30 тонн. Це важче, ніж радянська і російська техніка. Але навіть взимку вони зможуть рухатися дорогами. А південь це велика мережа доріг. І це взаємозв'язано. Отже, артилерію понищили — просунулися вперед дорогами.

Тобто тональність бойових дій буде така сама і дещо відрізнятися від минулої зими, де ми знаходилися в зоні рівноваги. Але просування ще буде залежати від того, наскільки сильно розмокне ґрунт. Якщо він розмокне, то десь буде певне притихання й певне призупинення. Цілком можливо, що кілька тижнів доведеться постояти. А якщо буде мороз мінус 15 і ґрунт замерзне, то можна буде рухатись.

Щодо енергетичної інфраструктури, росіяни будуть по неї бити. Взагалі, росіяни будуть наносити ракетні удари до останнього дня цієї війни. На жаль.

— Останнім часом ми побачили шалену ескалацію насильства на Ближньому Сході. До того ж є кілька незавершених конфліктів, які пов'язані з одними й тими самими країнами. У багатьох відчуття, що ми досить швидко наближаємося до третьої світової війни.

— Ми не наближаємося, ми в ній. Вся планета, всі там. Але ці процеси на старті, це початок. Питання, як прокрутяться маховики. Якщо ви уважно дивилися мої інтерв'ю, то знаєте мою позицію: ми знаходимось в осені 1939 року. Якби тоді британцям, французам і американцям вистачило мужності вступити в війну одразу, вона б не набрала тих обертів, яких набрала в 1942—1944 роках. Можна було зупиняти вермахт. Було чим і ким, коли нацисти затакували Польщу. Не було рішучості й мужності. А зараз треба розвалювати росію.

Читайте також: «Як би не діяв ХАМАС, але прорахунок ізраїльського уряду очевидний», — Ігор Семіволос

— Сучасні світові лідери не спроможні зробити цей крок.

— Тоді на жаль. Оберти набираються. Перший раунд — наша війна, другий раунд — Ізраїль. Подивимося, куди все зайде. Проблеми ХАМАСу та Ірану треба вирішувати фундаментально. Чи наберуться мужності сучасні лідери? Мій погляд — ні. І це погано, бо тиранії розуміють лише силу. Якщо на силу немає сили, вони вважають це слабкістю і будуть діяти так, як діяли. Тобто якщо ХАМАС не зачистять, то наступний, ще кривавіший удар по Ізраїлю лише питання часу.

— Є така слушна думка, що у нашій війні переможе не найчисленніший, а найтехнологічніший. Тому надія на постачання далекобійних озброєнь, літаків, бронетехніки, дронів тощо. В Україну заходять світові виробники зброї, вже є згода від німецької компанії Rheinmetall та турецької Baykar будувати у нас заводи. Але це довгий процес. Як це зможе переламати хід війни, на ваш погляд?

— Ніяк. Не плутайте заходження виробництва зброї й заходження самої зброї.

Розділимо це питання на дві частини. Що може по-справжньому змінити хід війни? Велика кількість далекобійних ракет. Нам треба не кілька десятків, а кілька сотень, а бажано поза тисячу ATACMS. Чи вони в американців є? Є. От цих ракет (там шість комплектацій — три касетні, три фугасні) вироблено понад чотири тисячі. Це дуже багато. Однак це не та зброя, яка стоїть на бойовому чергуванні. Кілька місяців модернізації — і в бій, в бій, в бій. Чому вони лежать на складах?

Другий момент. От задекларували 61 машину F-16. Це багато. Питання: яку зброю до них дадуть? Поки що ані крихти інформації немає. Ці машини теж мають величезну номенклатуру важких бомб: GBU-10, GBU-12, GBU-24, GBU-31, GBU-38, GBU-39, далекобійна плануюча бомба AGM-154, далекобійна ракета AGM-158 JASSM, яка може завдавати ударів на 980 км. І їх теж є багато, поза п’ять тисяч.

Дали б тисячу таких ракет, і можна кілька тижнів наносити по кілька десятків ударів, таких, як 17 жовтня по аеродрому Бердянська, — і вони знекровлюються на далеких відстанях. До фронту треба довозити патрони, снаряди, медикаменти, воду, харчування. Виставити ці ракети на далеких вогневих рубежах за 100−150 км, кілька тижнів вибивати — і російський солдат на лінії фронту знекровлений. Він не може воювати ні в якому сенсі.

Чому не дають? Тонка межа, на яку не маю відповіді. Але маю версію — бояться розвалу росії й не хочуть його допустити. А якщо так, то маховик третьої світової війни розкручується, а не уповільнюється.

Перша частина заходження виробників зброї до нас — це історична подія. Чому? Виробництво зброї — найскладніший, найделікатніший, найсерйозніший бізнес. Авіаносець коштує більше, ніж космічна ракета і МКС, яка рухається в космосі. Туди вкладається більше інтелекту і технологій, ніж у космічну і в будь-яку іншу галузь. Нічого технологічнішого за зброю не існує в природі. Це король бізнесу. І це люди, які дуже серйозно ставляться до нього. Вони слова на вітер не кидають. Якщо Rheinmetall, Baykar і великі американські корпорації сказали, що будуть заходити в Україну, то висновок один: рішення не допустити повернення України в росію прийнято. Але є головоломка — як завершити цю фазу війни? Поки що окресленої й зрозумілої відповіді немає.

Читайте також: «На Заході бояться ескалації війни та непередбачуваності росії», — Павло Клімкін

— Про що ми з вами будемо говорити через рік — ще про продовження війни чи вже про відновлення України?

— Не знаю. Є питання, на які не маю відповіді, лукавити не буду. Але чітко окреслю свою позицію: розпалася російська федерація — будемо говорити про відновлення України, не розпалася — готуємося до наступної війни. Крапка.

Треба зрозуміти мій найголовніший персональний посил як аналітика, і я впевнений, що я правий, даруйте за мій егоїзм. Не буде ніякого порозуміння з російською федерацією в тому вигляді, в якому вона існує. Карфаген мусить бути зруйнований, як казав Катон Старший. Римляни з карфагенянами воювали 118 років. І лише через такий довгий час дійшли до висновку, що тільки повне знищення Карфагену знімає проблему, і у 146 році до нашої ери зруйнували місто до нуля — виорали повністю і засипали сіллю. Це історичний факт.

Так само москва має бути зруйнована. У політичному сенсі, не в фізичному. Русский народ (чи як його назвати?) має стиснутися до кордонів 1471 року. Чому цей час? Це останнє картографування московського царства до приєднання Великого Новгороду. Це москва і кілька областей навколо. Якщо цього не стається, вони знову візьмуться за старе, гарантую.

Я не знаю, коли закінчиться ця фаза війни. Цього не знає ніхто. Путін б'ється на смерть. Він розуміє: якщо він програє — його повісять. Він молодий чоловік з точки зору біології, йому 71 рік. Тирани мають властивість жити дуже довго. Фідель Кастро Рус жив до 98 років. Зімбабвійський диктатор Роберт Мугабе тримав владу до 95 років. А Дені Сассу-Нгессо, є такий диктатор зараз у Конго, ще Брежнєва пам'ятає. Він до нього на зустріч їздив. Де Брежнєв і де 2023 рік? А він є при владі. От така дійсність.

Якщо путіну треба буде вбити десять мільйонів росіян, він їх вб'є, не задумуючись. Навіть не моргне.

Читайте також: «Чи живий путін, у нас буде можливість з’ясувати під час проведення міжнародного трибуналу», — Андрій Юсов

Яка їхня стратегічна мета і на що вони будуть пробувати виходити? Як я розумію задум, зуміти відбити Луганську та Донецьку області й дати сигнал, що «ми готові до переговорів».

Але є найголовніше. У теорії систем є таке поняття, як точка біфуркації. Що це таке? Стара система ще не працює, а нова вже не працює. От в ній вся планета Земля, не лише ми.

Що найстрашніше зробили росіяни? Вбили остаточно й безповоротно ялтинську систему міжнародних відносин. А нову ще тільки починають будувати. Коли і як цей процес завершиться, ніхто не знає. Правда, може бути феномен випадку. Як казав Наполеон, «випадок єдиний володар всесвіту». Путіна може шляк трафити. Чому ні? Метеорит може долетіти у Челябінськ. Він у 2014 році летів, та не долетів. Все це може статися.

Але я не маю чітких відповідей і не можу їх мати, щоб не обманювати вашого читача. От що ми будемо робити через рік? Скоріше за все, що воювати. А як буде в реальності, не знаю. Ставки надто високі.

— Кремль їх підвищує постійно.

— І буде підвищувати. Ми зараз у глухому куті. А лікує проблему розпад росії. До речі, інтелектуально все вже визначено. Є такий дуже мудрий американський аналітик Януш Бугайський. Він написав книжку на 400 сторінок «Неспроможна держава. Інструкція з розшматування росії». Там детально розписаний механізм, як це робити. Раджу прочитати, вона вже українською мовою перекладена.

Потрібна політична воля й така людина, як Рейган. А її немає. Тому запитань більше, ніж відповідей. От в такій історичній точці ми перебуваємо.

Читайте також: «Давайте зараз не лякати себе проблемами, які будуть після війни», — Олексій Гарань

1565

Читайте нас у Facebook