«З палаючої установки витягнув побратимів»: болюча історія про захисника, який із 18 років був на передовій

На Хмельниччині провели в останню путь ще одного захисника України. Шепетівська громада попрощалася з 27-річним гранатометником Свєшніковим Ярославом, що повернувся навіки до рідної домівки, йдеться у некролозі.

На превеликий жаль, із самого дитинства доля Ярослава була нелегкою, адже батьки залишилися осторонь. Змалечку його виховувала бабуся, яка замінила маму.

Ярослав ріс як звичайний хлопчик — непосидючим та жвавим. Але було у нього одне захоплення, він мав талант до малювання, особливо гарно малював ікони. Охоче з бабусею відвідував церкву та мріяв стати священником. Після смерті бабусі опікуном стала тітка. Шкільні роки проходили у школі-інтернаті.

У 2012 році Ярослав повернувся до рідного міста та продовжив навчання у професійному ліцеї, здобуваючи професію столяра. Шлях воїна для нього розпочався із Майдану у 2014 році. Революція гідності стала переломним періодом в долі хлопця. Ще у 17 років він наполегливо рвався в зону проведення антитерористичної операції, але його не брали. Потрапити на передову Ярославу вдалося після досягнення 18 років, у добровольчий Український корпус «Правий сектор», у 8 окремий батальйон «Аратта». Бойове хрещення отримав в ході боїв під Донецьким аеропортом та у селищі Піски.

Ярослав проявив свій бойовий характер, наполегливо йшов до своєї мети — служити в елітних військах. У 2017 році підписав контракт з 8 окремим полком спеціального призначення міста Хмельницький. Брав участь в обороні під Маріуполем. Завершивши службу за контрактом, шукав себе у цивільному житті, разом з друзями працював на будівництві в Київській області. Другий контракт підписав з 9 окремим мотопіхотним батальйоном 59 окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ України.

З початком повномасштабного вторгнення пішов до територіального центру комплектування добровольцем. Ярослав понад усе цінував справжню дружбу, тому так важко переніс загибель свого друга та побратима — Графа Афанасіядє. Друга, з яким він починав свій короткий, але героїчний шлях, з яким ділив свої погляди та уподобання, з яким мріяв зустрітися та дочекатися перемоги.

Свєшніков Ярослав загинув на Донецькому напрямку 16 лютого 2024 року. У героя залишилася дев’ятирічна донька Ангеліна.

Його відвага та мужність, проявлені у ході бойових дій, були визнані командуванням на державному рівні. Він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, коли під час протиповітряного бою противник здійснив пряме влучання по позиціях наших військових. Ярослав у цей час здійснював наземну оборону обслуги, яка вела бій. З палаючої самохідної вогневої установки воїн витягнув особовий склад бойової машини, яка була уражена. Також нагороджений орденом «За заслуги», медалями «За поранення», «Відвага та честь», «За гідність та патріотизм», «Захиснику Маріуполя», нагрудним знаком «Кров за Україну».

Раніше «ФАКТИ» розповідали болючу історія української родини, в якій на війні загинула донька, а потім онук.

Читайте також: Врятував не одного побратима, а себе не вберіг: історія українського захисника, який повернувся «на щиті»

420

Читайте нас у Facebook