Владимир Голоднюк: "Сестра погибшего бойца отдала все его деньги со словами "Це останній дарунок брата побратимам"
Смерть каждого украинского солдата Владимир воспринимает как личное горе. Почти два года созданная им организация «Штаб национального сопротивления» считает своим долгом помогать армии. Волонтеры одевают, обувают, кормят, снабжают оптикой служащих в зоне АТО земляков. За это время помощь получили около 470 человек. Пятеро из них погибли. А еще раньше двое жителей района вошли в Небесную сотню, отдав свои жизни на Майдане в Киеве. И одним из них был сын Владимира Голоднюка.
Несколько дней назад Голоднюк со своей волонтерской группой, в которую входили еще два бывших бойца АТО Сергей Лучкин и Руслан Габлевич, вернулся из очередной поездки.
«Наступним нашим пунктом призначення були Трьохізбенка та Кримське, — писал по дороге на своей странице в „Фейсбуке“ Владимир. — Там чекав Гоголь Володимир. Якби ви бачили, як хлопці дбайливо і по-господарськи облаштували позиції. У них і столова, і баня, і навіть капличка. До речі, якраз для неї ми і відправимо ікони від родини Бурих. Коли ми знаходились саме там, нам подзвонили і повідомили, що загинув Володя. Ми відразу змінили маршрут і пустилися в дорогу на Донеччину. Ніч застала у Лисичанську. Дякуємо батальйону „Тернопіль“ за те, що нас зустрів, нагодував і спати вклав. Ранесенько „полетіли“ на Костянтинівку, нам потрібно було встигнути все оформити до 12-ї години — субота, скорочений робочий день. Найскладнішим було передати біноклі, багри, тепловізор, радіостанції, одяг, продукти, балаклави, маскувальні сітки, малюнки, листи, дощовики і тому подібне в Красногорівку, що під Мар'їнкою. У них теж гаряче. Зв’язалися з комбатом, і він відправив нам машину назустріч. Бус наш був у Костянтинівці на базі, а я УАЗиком із замполітом мотався, збираючи довідки, купуючи одяг та домовину. От така у нас була поїздка».
На следующий день после того, как Владимир доставил погибшего в его родное село Бодаки Тернопольской области, состоялись похороны.
*Владимиру Маглёне было всего 25 лет. Он был единственным сыном в семье. Остальные пятеро — девочки
— Володя служил в 57-й бригаде, — рассказывает Владимир. — Ему было всего 25 лет. Он попал в пятую волну мобилизации. Перед тем как Владимир отправился в Донецкую область, мы его экипировали в нашем штабе, не раз передавали посылки из дому, планировали встретиться на линии огня, не получилось. 12 ноября Володя вместе с другими бойцами подразделения находился на высоте возле города Зайцево неподалеку от Дзержинска. Был вечер, моросил дождь. К позиции наших ребят подошла диверсионная группа противника. Как рассказывали те, кто был там, бой был долгим и жестоким. Володя погиб от пулевого и множественных осколочных ранений…
Уже на следующий день после похорон к Владимиру в штаб волонтерской организации пришла сестра погибшего бойца. После ее ухода Голоднюк написал: «Пройшло вже кілька годин після цієї події у штабі, а у мене досі в горлі стоїть ком і душать сльози. Я не знаю, але чомусь усе частіше не можу стримувати сльози — нерви, мабуть. Коли ми забирали Володю, з підрозділу передали його речі — телефон, форму і зарплатну картку. Віддав усе це його дідусеві і мамі та попросив його сестричку Віру приїхати у Збараж, щоб ми спробували вирішити питання з відновленням коду — гроші могли знадобитися родині. Сьогодні Віра зайшла і каже, що карточку вже розблокували, гроші зняли. Але порадились у родині (наголошую, що у Володі є ще п’ять сестричок) і вирішили всі гроші (дев'ять тисяч гривень) передати нашому штабу на потреби АТО. Я отетерів. Кажу: не робіть цього, поділіть між сестрами. Та більше того — буде ще дев’ять днів, потім сорок, треба поминальні обіди робити…
Віра вперто стояла на своєму. Я подзвонив до дідуся. Він відповів, що це спільне рішення. Так би мовити, останній подарунок побратимам.
Тут сльози вже не втримались. Кажу: добре, я візьму і запишу у журнал, але ще витрачати не будемо, може, передумаєте. Дідусь каже: «Ні. Пустіть на потреби хлопців. Ми так вирішили». От такі гени у нашого народу! От такий незламний дух!
Ми зв’яжемось з побратимами Володі, вивідаємо, у чому вони найбільше мають потребу, і зробимо їм останній подарунок від нього!"
Уже купили и даже отправили в подразделение, где служил Володя, генератор и две бензопилы. Это то, в чем особенно испытывали необходимость бойцы.
Через несколько дней Вера снова приехала в «Штаб национального сопротивления».
*"В выходные я был в Киеве и встретился с создателем ордена «Народный герой Украины» Андреем Боечко, — говорит Владимир Голоднюк. — Узнав о Вере, он передал для нее подвеску — трезубец, который отлит из того же серебра, что и орден. С такими подвесками наши защитники идут в бой, а демобилизовавшись, носят их как высшую награду от народа. Теперь такая есть и в семье погибшего Володи"
«Сестричка Володі Магльони принесла дбайливо випрану і попрасовану форму брата. Ми обов’язково передамо її в музей. На прикладі цих хлопців, цих мужів, цих титанів будуть виховуватись наші маленькі патріоти, наша надія і наше майбутнє.
В XXI столітті Збаражчина знову отримала Героїв Назара Войтовича, Устима Голоднюка, Андрія Чабана, Тараса Михальського, Сергія Долгіх, Василя Борисевича, Володю Магльону, які пішли у вічність за свободу, справедливість, незалежність і територіальну цілісність нашої Держави, а Україна й надалі щодня вмивається кров’ю, і кінця-краю війни не видно.
Не перестаю нагадувати — війна ще не завершена, хлопці реально потребують нашої підтримки. Ви можете долучитися до ПЕРЕМОГИ!
Номер рахунку
26 000 055 109 726
ПАТ КБ ПРИВАТБАНК
ЄДРПОУ 39 570 509
МФО 338 783″
4068Читайте нас у Facebook
