Пам'ятаю, як в дитинстві нам, хлопчакам, не раз доводилося чути від літніх киян назву Бібіковський бульвар. Відносилося воно до бульвару Тараса Шевченка. Хоча нам, природно, було невтямки, яке відношення до цієї міської магістралі має ім'я якогось Бібікова. Це вже набагато пізніше, навчаючись в університеті імені Т.Г.Шевченка, я дізнався, ким же був генерал Бібіков і яке відношення він мав не тільки до згаданого бульвару, а ще й до нашого університету, і до Жовтневого палацу, який київська інтелігенція по старій пам'яті часом називала Інститутом шляхетних дівчат, і до багато чого іншого в нашому місті.

До речі, народився Бібіков Дмитро Гаврилович в цей день, 29 березня 1792, під Рязанню. Будучи від народження спадковим дворянином, який отримав в молоді роки офіцерське звання, Бібіков прославився в період війни проти Наполеона. А в Бородінській битві 1812 року виявив незвичайну мужність і хоробрість, продовжуючи командувати своїми воїнами навіть після страшного поранення в руку. В результаті руки своєї він таки позбувся. Зате за велінням самого імператора Миколи I був нагороджений святим Георгієм IV ступеня і через якийсь час призначений генерал-губернатором Київської, Подільської та Волинської областей.

Історики називають Бібікова одним з найбільш ексцентричних київських очільників. Та й в народі він мав славу досить неоднозначну. Одні називали генерала рідкісним деспотом, інші різко заперечували, вважаючи його справедливим захисником. До речі, останнє, з точки зору православних селян, була свята правда. Тому як, активно беручи участь в русифікації України, Бібіков активно гнобив поляків і євреїв, але стояв на тому, що ніхто не має права експлуатувати селян на панщині більше трьох днів на тиждень. Саме при губернаторі Бібікові за порушення цієї вимоги 64 тисячі (!) сімей позбулися дворянства. А ще він прославився тим, що ніяких грошей не шкодував на забудову Києва знаковими спорудами. Це при ньому було завершено будівництво і університету, і Інституту шляхетних дівчат. Це при ньому в Києві з'явився перший міст, який з'єднав правий і лівий береги Дніпра. Зараз на місці знаменитого Миколаївського ланцюгового мосту, який до наших днів не зберігся, знаходиться міст Метро.

З ім'ям Бібікова деякі історики пов'язують і появу в Києві каштанів. Готуючись до приїзду до міста імператора, генерал направив на його ім'я листа, в якому просив вищого дозволу на те, щоб засадити центральний міський бульвар маловідомими на той час каштанами. Взагалі-то дерева ці були вже висаджені, але Бібіков остерігався того, що Миколі вони можуть не сподобатися. Як передали потім генералу знайомі придворні, читаючи лист, імператор різко похитав головою. Кажуть, причиною тому могла бути настирлива муха. Однак Бібіков втлумачив це по-своєму. І незабаром все каштани були викорчувані, а на їхньому місці з'явилися знайомі нам тополі. До речі, викорчувані каштани були швидко розібрані киянами і трохи пізніше засадили ними Хрещатик і багато інших міські вулиці.

Бібіков добре знав про те, що жителі Києва в більшості своїй ставилися до нього вкрай погано. Ось чому, залишаючи Україну, він сказав: «Популярності я ніколи не хотів, любові від вас не маю … Але пізніше покоління згадає мою службу в вашому краї». Так воно, власне кажучи, і сталося. «Пізніше покоління» не тільки згадало його службу в нашому краї, але ще і назвало центральний бульвар ім'ям Бібікова. Правда, через якийсь час і він був перейменований.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.