Сьогодні, в Міжнародний день пожежних, вирішив я вам, друзі мої, розповісти одну зовсім коротку притчу, що має відношення не стільки до самих борців з вогняною стихією, скільки до кожного, хто хоча б один раз замислювався про своє місце в цьому житті.

Одного вечора до багаття, розпаленого старцем-мандрівником, підсів юродивий. Такими раніше прийнято було вважати дивакуватих людей, що володіють даром пророцтва.

Побачивши, з якою насолодою гість розкурив свою стару трубку, яка вочевидь, чимало всього на своєму віку бачила, старець запитав його:

— Звідки йдеш, чоловіче добрий?

Витримавши довгу паузу, юродивий зронив:

— З пекла…

Знову запала тиша. Дзвінку тишу порушувало лише рідкісне потріскування сухих гілок, що поглинаються полум'ям багаття.

— І що ж ти робив там, в пеклі? — не втримався від запитання старець.

— Так вирішив знайти вогника, щоб трубку розкурити. Ось цю саму.

— Ну і як? Розкурив?

— Ні, не вийшло. Доглядач пекла сказав, що немає у нього для мене вогню.

— Це чому ж ні? — не повірив старець. — Адже, як відомо, все пекло вогнем тільки й палає…

— Я теж спочатку здивувався. А потім мені доглядач сказав: ні, мовляв, у нас зайвого вогню. Туди кожен приходить зі своїм. Принесений мешканцями пекла з собою вогонь і палить їх потім до кінця віку… Такі ось справи.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.