Жила-була дрібна монетка. Вона була настільки дрібною, що одного разу настав день, коли за неї вже практично нічого не можна було купити. Зрештою, впавши в придорожній пил, вона довго з надією дивилася на людей, що проходили повз. Але нікому до неї не було ніякого діла. Ніхто за нею навіть нахилитися не хотів. «Ну, що ж, — подумала монетка, — така моя доля…» З тим і зникла під товстим шаром пилу, що покрив її остаточно.

Минуло багато століть. Від тривалого забуття монетку розбудив захоплений чоловічий голос:

- Господи, ви бачили таке?! Адже це рідкісна старовинна монета! Адже їй просто немає ціни…

Незабаром, опинившись під дорогим склом в музейній галереї, куди приходили ошатні люди та подовгу розглядали кожен виставлений там предмет, неодмінно затримуючи свою увагу на нашій монеті, вона, зітхнувши, знову подумала: «Ну, що ж, така моя доля…» Правда, іноді, помічаючи, як відвідувачі перебирають гроші, збираючись на виході придбати якийсь сувенір на згадку про відвідини музею, монетка сумувала, бачачи, що люди зневажливо ставляться до дрібних монет. Але тут же втішала себе тим, що, може бути, якій-небудь з цих монет теж колись знайдеться місце, настільки ж затишне та почесне, як у неї…

Сьогодні відзначається Всесвітній день музеїв. І, зовсім не намагаючись нікого навантажувати заумної інформацією про користь і важливість музейної справи, я лише зауважу, що всі останні роки, щодня викладаючи в свою стрічку чергову «порцелянову історію», я жив надією на те, що настане час — і герої цих публікацій, виготовлені майстрами найвідоміших порцелянових мануфактур, займуть своє місце в нашій музейній експозиції. Час цей неухильно наближається. І я вже подумую про те, як буду день у день розміщувати фотографії фрагментів нашого майбутнього музею. Музею, наближення відкриття якого всі ці роки ми чекали разом з вами… Дасть Бог, саме так все і буде.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.