У день народження бікіні, який сьогодні відзначається в світі моди, не побоюся повторитися, адже в розпал пляжного сезону промовчати про таке незвичайне міжнародне святоі все одно, що гріх на душу взяти. Тим більше, що сталося це рівно 75 років тому, коли 5 липня 1946 року у час показу мод в Парижі на подіум вийшла популярна 19-річна манекенниця Мішлен Бернардіні, на тілі якої не було практично нічого. Крім двох вузьких смужок тканини, названих відомим модельєром Луї Реар новим фасоном купальника. Купальний костюм (!?) справив на всіх присутніх ефект атомного вибуху. Приблизно такий же, як відбулося кілька днів тому випробування Сполученими Штатами Америки потужної атомної бомби. Оскільки згадане ядерне випробування проходило на атолі Бікіні, що входить до складу Маршаллових островів, то і назву новому жіночому поряд вирішено було дати таке ж — бікіні.

Своє право на життя бікіні довелося відвойовувати багато років поспіль. По-перше, на багатьох респектабельних курортах виходити на пляж в такому вигляді тут же було суворо заборонено. По-друге, гучна полеміка, що почалася в пресі з цього приводу, прийшла до однозначного висновку — купальний костюм, що складається з двох майже непомітних смужок, завдає ляпас громадському смаку (до речі, цікаво, хто-небудь запитував громадський смак про це?). По-третє, найактивнішими противниками нововведення стали жінки, скажімо так, не першої молодості, які звикли носити тільки закриті купальники. Чоловіки — різного віку — чомусь вважали за краще в полеміці не брати участь. Схоже було на те, що проти бікіні на засмаглих тілах молодих красивих купальщиць їм заперечити було нічим. Та й нема чого.

Ну, а потім на екрани європейських кінотеатрів вийшов гучний фільм «І Бог створив жінку» з Бріжит Бардо у головній ролі.

Знявшись там у відвертому купальному вбранні, вона моментально спровокувала справжню моду на бікіні на французьких та італійських курортах. Швейним фабрикам довелося працювати буквально в три зміни, щоб задовольнити ажіотажний попит на купальники, ще недавно викликали такі гучні суперечки. Ідеологи нової моди тут же почали посилатися на давню традицію носити купальні костюми з двох частин, яка, виявляється існувала в Римській імперії ще 1600 років тому, свідченням чого є численні фрески, що добре збереглися на руїнах старовинних палаців і купалень в Греції і на Сицилії.

Коротше кажучи, переконали. Причому, переконали настільки, що незабаром бікіні, ледь прикривають жіночі груди і практично ніяк не прикривають інші спокусливі частини жіночого тіла, були визнані офіційної спортивної (!) Формою для учасниць міжнародних змагань з пляжного волейболу, пілонів гімнастики, воднолижного спорту, бодібілдингу та легкої атлетики .

Правда, в Радянському Союзі до всього цього «розгулу аморальності» ще довго ставилися критично. А з екранів телевізорів на адресу бікіні продовжувала звучати їдка сатира, озвучена популярними артистами: «Тут риса і тут риса, в общем-цілому — ні чорта …»

Які тільки купальні костюми під умовною назвою «бікіні» не почали з'являтися на показах мод в різних країнах світу. І з загостреними чашечками, які жартома іменувалися «дальнє світло». І з чашечками надувними, що дозволяли «збільшити» груди до необхідного розміру. І по типу традиційного японського нижньої білизни для чоловіків. І з морських водоростей, і з вовни норки … Але найголовнішою відмінністю бікіні від інших купальних жіночих костюмів був і залишається принцип, проголошений все тим же його винахідником Луї Реар: «справжній бікіні повинен легко проходити через обручку …» Не більше і не менше .

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.