На жаль, в Непалі бувати мені не доводилося жодного разу. Але якби доля одного разу закинула мене туди, знаю, що обов'язково сходив би до палацу-храму Кумарі Гхар, щоб на власні очі побачити живу богиню. Хтось може заперечити мені, заявляючи про те, що живих богинь не буває. Десь, можливо, їх дійсно немає і ніколи не було. А ось в непальській столиці Катманду протягом трьох останніх століть культ Радж Кумарі (королівської Кумарі) міцно увійшов у свідомість місцевих жителів.

Традиція обирати живу богиню виникла там в XVII столітті. З безлічі легенд, що розповідають про те, як ця традиція виникла, мені найбільше подобається та, в якій розповідається про кохання молодого непальського короля до прекрасної дівчинки, в яку нібито вселилася багаторука богиня Калі-Дурга. Це дуже розгнівало богиню. І з тих пір, щоб не спокушати монархів, Дурга почала втілюватися в невинних дівчат. Як тільки у Кумарі трапляється перша менструація, рада священнослужителів і астрологів починає підшукувати їй заміну серед дівчаток 3−5 років, тобто в тому віці, коли у дітей випадає перший молочний зуб.

Претенденток перевіряють по 32 критеріям. Сім'я майбутньої Кумарі повинна належати до касти ювелірів (баре) народності неварі протягом трьох поколінь. Особистий гороскоп дівчинки повинен поєднуватися з гороскопом країни. Велике значення має зовнішність — відстань між очима, колір очей і волосся, бездоганні зуби, шкіра без єдиної родимки, бородавки або шраму. В останню ніч перед обранням маленьких претенденток замикають в палаці Хануман Дхока серед голів жертовних тварин. Періодично до них вриваються люди в страшних масках, спостерігаючи за тим, хто і як на це реагує.

А вранці найсміливіша з дівчаток оголошується Радж Кумарі і переїжджає до палацу в Катманду.

Багато непальських батьків мріють про те, щоб доля подарувала їх дочці такий вибір, навіть не припускаючи, наскільки життя в «золотій клітці» може згубно позначитися на подальшому житті їх дитини. Так, Кумарі якийсь період купається в багатстві і розкоші палацового життя. Їй поклоняються віруючі, її обслуговують десятки помічників, що не дозволяють живий богині займатися практично нічим, крім читання молитов і прийняття підношень.

Головний священнослужитель щоранку цілує їй ноги. А сам король Непалу щорічно просить у неї благословення. Але вона геть позбавлена простих дитячих радощів. Їй навіть не з ким гратися, адже будь-яка необережність, здатна привести до кровотечі, означає кінець її «божественною кар'єри». Вона всього лише кілька разів на рік залишає палац — для участі в церемоніях, але при цьому має пересуватися в закритому паланкіні, щоб не торкатися ногами «нечистої» землі…

Ну, і, звичайно, дане прозріння для колишньої Кумарі настає з моменту вимушеного залишення палацу в 12−13-річному віці, коли всі «принади» простого і бідного життя в одну мить обрушуються на її непідготовлені для такої непосильної ноші плечі. Лише небагатьом з колишніх живих богинь вдається знайти своє місце в реальній дійсності. «Так завжди в житті: ми-то стараємося, будуємо плани, готуємося до одного, а доля підносить нам зовсім інше. Починаючи з ненаситного завойовника, який здатний проковтнути весь світ, і закінчуючи смиренним сліпим, якого веде собака, ми все — іграшки її примх. І, мабуть, сліпець, який йде за собакою, слідує більш вірним шляхом і рідше буває обденим у своїх очікуваннях, ніж той, перший сліпець, з усим його почтом» (П. Бомарше)…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.