Нещодавно дивився футбольний матч, в якому наші з розгромним рахунком програвали іспанцям, і згадував слова незабутнього Аркадія Райкіна. Була у нього така реприза: «Уявляєте, 22 бугая один м'яч перекочують! А ось якби видати кожному з них каток … Рахуємо: 22 бугая на півтори години … Два пишемо, сім на розум пішло … Так вони ж за цей час все поле заасфальтувати зможуть!». Свого часу жарти Аркадія Райкіна, що лунали в телепередачі або під час концерту, розліталися, як гарячі пиріжки.

Не було, мабуть, жодної дорослої людини, яка не цитувала б черговий райкінський жарт на кшалт «Ти мене поважаєш, я тебе поважаю — значить, ми з тобою шановані люди!» Або такий — «Жарти жартами, але можуть бути і діти!» Або такий — «Кожен вдихає кисень, а видихнути норовить всяку гидоту …»

До речі, народився Райкін рівно 110 років тому, 24 жовтня 1911, в Ризі в багатодітній родині портового бракера будівельного лісу. Батько гарував з ранку до ночі, як проклятий. І він, і мати Аркадія дуже розраховували на те, що 18-річний старший син, попрацювавши лаборантом на хімічному заводі, знайде собі що-небудь солідніше і почне допомагати родині. Але у хлопця в голові були одні тільки мрії про театр та про кіно. Коротше кажучи, сім'ю свою Райкін покинув зі скандалом. Але від мрії стати артистом не відмовився.

Правда, робота в Ленінградському ТРАМі (театрі робітничої молоді) ні слави, ні грошей молодому акторові не принесла. Втім, як і зйомки в декількох фільмах, які залишилися практично без глядацької уваги. А ось успішний виступ на 1-му всесоюзному конкурсі артистів естради назавжди визначив подальшу долю 28-річного артиста, якому саме на естраді судилося стати по-справжньому великим. З самого початку війни і до переможного 1945 року Райкін з театром провів на фронтах і в госпіталях.

Так би мовити, від дзвінка до дзвінка. Навіть кілька бойових нагород отримав за цю свою діяльність. Але всенародна слава прийшла до нього вже після війни. Створивши цілий ряд найпопулярніших театральних програм, Райкін їздить з гастролями не тільки по Радянському Союзу, але виступає і в Польщі, Угорщині, Чехословаччині, в Західному Берліні. У 1964 році з величезним успіхом пройшли гастролі його Театру естради і мініатюр в Великобританії.

Це був час, коли Райкін багато і плідно працював з талановитими одеситами Михайлом Жванецьким, Романом Карцевим і Віктором Ільченком, через якийсь час почали самостійну кар'єру на естраді. Жванецький потім згадував: «У Райкіна була команда. Артистів 11−13−14, не пам'ятаю вже. Але це була дійсно команда. На чолі стояв абсолютно геніальний гравець і все подавали йому м'ячі. Тому що як художній керівник він був кровопивця і тиран. Він не терпів, коли хтось грав і забивав. Тобто грати — грай, але не забивай. Ти грай на мене, а я буду забивати. Я знаю, як це робити …»

А потім хтось запустив в народ безглузду «новину» про те, що Райкін відправив до Ізраїлю труну з тілом померлої матері і вклав туди золоті коштовності. Плітка рознеслася по всій країні. На кожному концерті про це тільки й запитували. Пізніше всі дурні підозри були розвіяні і забуті. Але інфаркти, отримані артистом один за іншим, уже міцно позначилися на його здоров'ї.

17 грудня 1987 року великого артиста не стало.

Перед самою смертю Райкін сказав в одному інтерв'ю: «Труднощі, біди, гоніння — не вони формують особистість … Людину формує щастя. І якщо вона виросла не такою, як всім нам хотілося б, то, швидше за все, тому, що щастя їй було недостатньо …»

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.