У старій єврейській притчі, яку я вам, друзі мої, вирішив розповісти сьогодні, звичайно ж, немає відповідей на всі питання, що хвилюють нас у цей непростий час. Ні, і бути не може. Адже притчі не довідник з правильними відповідями на життєві завдання. Але є в цій короткій історії щось таке, що дозволить хоча б частково зрозуміти, що ж з нами відбувається і чому ми ніяк не можемо вийти з кризи, яка тривала довгі роки.

Розмитою холодними осінніми дощами дорогою їхав багатій у надзвичайно гарній кареті. Вона була запряжена четвіркою породистих коней, для яких, здавалося б, перешкод просто не існує. Але на одному з крутих підйомів карета несподівано застрягла в глибокому і в'язкому бруді. І як візник не хвилював коней, як не поносив їх останніми словами, а зрушити карету з місця йому не вдавалося. У той самий час повз нього проїжджав чоловік на возі, доверху завантаженому дровами. Місце було досить вузьке, і, оскільки об'їхати карету, що застрягла, він не міг, то, не зупиняючись, пройшов її чи не за кілька сантиметрів.

З подивом багач, що спостерігав за цим, не втримався й запитав дроворуба, як йому вдалося з такою легкістю подолати трясовину.

- Все пояснюється досить просто, — балакучий чоловік дістав з кишені цигарку й глибоко затягнувся їдким димом.

- Ось у тебе коні породисті, одна одною красивіші. Але кожна вважає себе краще за іншу й тягне в той бік, який вважає правильним. І коли візник хльосне батогом одну з них, інші тільки тихо цьому радіють. У мене ж дві конячки — кобила та її жеребець. Занесеш батіг над одним — і тут же інший з останніх сил тягне вперед, аби рідній істоті не дісталося.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.