Це було багато років тому. До редакції «ФАКТІВ» на пряму лінію з читачами газети прийшов Лев Дуров, знаменитий актор, добре відомий своїми ролями в таких популярних фільмах, як «Сімнадцять миттєвостей весни», «Бумбараш», «Людина з бульвару Капуцинів», «Я крокую Москвою» та багато інших. Той самий Дуров, який у картині «Калина червона» звертається до Василя Шукшина фразою, що стала крилатою: «Народ для розпусти зібрано!» Той самий Дуров, який вустами капітана королівських мушкетерів де Тревіля запитує юного задиристого гасконця: «Ну, і скільки вам років, добродію?». На що 30-річний Михайло Боярський бадьоро відповідає: «Вісімнадцять!»

Він довго розповідав журналістам та нашим читачам, які дзвонили з різних куточків України, про себе. І про те, як міг стати цирковим артистом, адже його батько був із знаменитої династії Дурових, котрі прославилися виступами з тваринами на арені цирку. І про те, що кавалерист-дівиця Надія Дурова, яка брала участь у битвах із наполеонівськими військами під час Вітчизняної війни 1812 року, теж доводиться йому далекою родичкою. І про те, як з дитинства мріяв лише про одне — грати в театрі та кіно, і ця його єдина мрія благополучно збулася. Уявіть, у кіно він знявся майже 200 ролях! А потім, помітивши в мене за склом у шафі довгий шкіряний батіг, привезений чи з Чилі, чи з Аргентини, раптом вирішив взяти її в руки для того, щоб показати, як керував конем на зйомках у Мексиці. Тоді з ним сталася дивна історія. Кінь несподівано вийшов з-під контролю і помчав, куди очі дивляться, викликавши жах не тільки у дресирувальників, а й у самого Дурова, що ледве зумів утриматися в сідлі. І ось, коли божевільна тварина якимось чином застрягла разом із наїзником між деревами, він таким же батогом спробував змусити коня вибратися з пастки.

Наш гість, розмахуючи батогом, хотів показати, як при бажанні наїзника — і особливому вмінні — цей батіг може видавати дзвінкий клацання. Але одна спроба іншої бажаного результату ніяк не давали. Дуров аж змок, намагаючись досягти таки цього клацання. І нарешті у нього вийшло! Переможним поглядом обвівши присутніх, він урочисто повернув мені батіг і, витираючи піт з чола, скромно сказав: «Ну, якось так…». І в цьому був великий актор. Якщо він за що-небудь у житті брався, то обов'язково домагався результату, на який розраховував. Ця завзятість завжди приносила йому успіх і в роботі в театрі, і під час зйомок у кіно, і в благодійній діяльності, якій він присвятив багато часу та сил.

Якось Лев Дуров, якому сьогодні, до речі, виповнилося б рівно 90 років, у серцях сказав: «Не знаю, хто таке вигадав — „незамінних людей немає“. Не може такого бути! Кожна людина незамінна…». Звичайно ж, він мав рацію. Незамінний кожен із нас. Але такі, як він, незамінні тричі.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.