8 січня 1957 року 14-річний вундеркінд Роберт (Боббі) Фішер став переможцем дорослого чемпіонату США з шахів. Багато фахівців вважали це неймовірною сенсацією, адже нічого подібного в історії шахової Америки ще не було.

Втім, невдовзі всі зрозуміли, що цією перемогою Фішер лише започаткував низку сенсаційних подій у шаховому світі, пов'язаних з його ім'ям. Вже у 15 років він став наймолодшим на той момент міжнародним гросмейстером.

У віці 20 років він виграв чемпіонат США 1963−64 років, здобувши 11 перемог у 11 зустрічах, що є єдиним таким результатом за всю історію змагань.

Вигравши міжзональний турнір 1970 року (з рекордною перевагою в 3,5 очка) і здобувши перемоги у 20 партіях поспіль (!), включаючи дві перемоги у матчах претендентів з однаковим рахунком 6:0, Фішер до липня 1971 року мав найвищий на той момент рейтинг ФІДЕ. І, як виявилося, це ще не все.

А починалося його сходження до вершин слави досить прозаїчне. До 6 років Роберт, який народився у Чикаго у березні 1943 року, у шахи не вмів грати взагалі. Його мама Регіна Фішер, після закінчення 1-го Московського медичного інституту, що перебралася у Швейцарію, а потім в Америку, приділяла своїм дітям багато уваги, не забуваючи при цьому з'ясовувати стосунки з колишніми чоловіками.

Її дуже турбувало те, що Роберт, якого старша сестра Джоан навчила грати в шахи, так захопився цим заняттям, що закинув навчання у школі і відмовлявся дружити з будь-якою людиною, яка не зналася на шахах. Чудова пам'ять дозволяла йому швидко опановувати іноземні мови, за допомогою яких він шахові підручники читав мовою оригіналу.

Боббі вигравав один турнір за іншим. І ніщо більше (і ніхто більше) його не цікавило. Після гучної сварки з матір'ю, 17-річний Роберт залишився один в їхній квартирі в Брукліні, з якої сім'я просто з'їхала — якомога далі від цього «чокнутого» на шахах генія.

Щоправда, як і раніше переживаючи за сина, мама навіть потім писала листи організаторам міжнародних турнірів за його участю, попереджаючи їх про те, що Роберт не дає жодних інтерв'ю, воліє жити в готелях у номерах «люкс», не визнає костюми та краватки, п'є, не курить, не вміє танцювати, зате захоплюється для підтримки спортивної форми — плаванням, тенісом і лижами.

А ще Фішер був дуже скандальним типом. Гучні сварки з організаторами та учасниками турнірів траплялися скрізь, де він лише з'являвся. І якщо спочатку йому це ще якось сходило з рук, то згодом зважати на його капризи погоджувалися вже не багато.

А ось в Америці його любили. Не сказати б, обожнювали. Особливо після його 8 перемог на чемпіонатах США та виграних національною американською збірною на чолі з Фішером Всесвітніх шахових олімпіад.

Перемога Фішера у Рейк'явіку у 1972 році над радянським гросмейстером Борисом Спаським зробила Боббі не лише чемпіоном світу, а й справжнім кумиром американської молоді.

У США стало модним називати новонароджених хлопчиків на його честь. На Бродвеї у Нью-Йорку все частіше ставили шахові мюзикли.

Але все змінилося буквально одночасно. Його зазнання та зарозумілість, його схильність до скандалів з будь-якого приводу, а часом і зовсім без приводу, призвели до того, що в Штатах (де його зустрічали як національного героя, а він навіть відмовився прибути до Білого дому на запрошення президента Ніксона на званий обід на його честь) поступово протверезіли, оцінюючи дивну поведінку Фішера.

А ФІДЕ незабаром позбавило його звання чемпіона світу через неприйнятні умови, що постійно висуваються їм при підготовці матчів на світову першість.
Після низки скандальних затримань Фішера у різних країнах і навіть тривалого його перебування в японській в'язниці Роберт поїхав до Ісландії, де й помер через ниркову недостатність у січні 2008 року.

На скромному надгробку вирубали лише два слова — Роберт Фішер. Хоча могли б процитувати його останню фразу, промовлену перед смертю: «Ніщо не лікує так, як людське тепло…»

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.