Було це у роки Другої світової війни. У невеликому містечку під Мюнхеном два немолоді вже рабини по можливості прагнули духовно підтримувати сім'ї євреїв, гнаних і принижуваних нацистами. Протягом кількох років, переживаючи у передчутті наслідків, які на них чекали у разі викриття, священики обманювали тих, хто на них полював, потай відправляючи в кількох громадах релігійні обряди. Але хтось таки повідомив про це в гестапо і їх заарештували.

Молодший з рабинів, жахнувшись від того, що їм тепер загрожує, постійно молився. Старший просто цілими днями спав.

— Як ти можеш постійно спати? — допитувався перший.

— Хочу зберегти сили, які мені незабаром знадобляться, — відповів старший.

— Невже тобі не страшно? Невже ти не розумієш, що на нас чекає попереду?

— Страх жив у моїй душі, поки нас не впіймали. А який сенс турбуватися зараз, коли в нашій долі настала така очевидна ясність? Час жаху минув, настав час надії.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.