В одній із шкіл монастиря Шаолінь настав час прийому їжі. Наставник стояв перед залом медитацій, спостерігаючи, як молодші ченці та послушники з чашками для рису в руках прямують у трапезну.

Він запитав у одного з послушників, який проходили повз:
— Ти куди прямуєш?
— Іду до трапезної! — відповів юнак.
— У твоїй руці чаша для їжі. То чому ж я, як і раніше, не знаю, куди ти прямуєш?
— Тепер ви, наставнику, знаєте це! Навіщо ж питаєте знову?
— Я питаю про твою місію!

Послушник витяг руку з чашею і, чітко вимовляючи кожне слово, відповів:
— Якщо ви питаєте мене про мою місію, то зараз вона полягає в тому, щоб піти в трапезну і підкріпитися їжею!

Наставник вдоволено засміявся:
- Так, ти справді не осоромив статусу мого послушника!

Наскільки важливо буває, ставлячи перед собою масштабні завдання, дотримуватися їхнього вирішення, правильно розподіляючи свої сили. День за днем. Крок за кроком. Не перескакуючи…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.