Одного разу настоятель гірського китайського монастиря, вислухавши скарги послушника на те, як важко йому доводиться вирішувати життєві проблеми, що виникають часом, підвів юнака до входу в зелений лабіринт і запропонував знайти вихід.

Учень тинявся нескінченними доріжками, оточеними високими чагарниками, цілий день і цілу ніч, але щоразу незмінно заходив у глухий кут.

Зневірившись вибратися назовні, він упав на землю і заснув. Через якийсь час, відчувши, як хтось трясе його за плече, учень розплющив очі. Над ним, схилившись, стояв настоятель.

— Іди за мною, — сказав він.

Учень, присоромлений тим, що не виконав завдання, похнюпивши голову, пішов за ним. Вийшовши з лабіринту, настоятель почав вибиратися на гору. На самій вершині він сказав:

— Подивися вниз!

З місця, де вони стояли, лабіринт було видно, як у долоні.

— Дивлячись звідси, ти зможеш знайти шлях, що веде до виходу з лабіринту? — запитав настоятель.

— Це неважко, — відповів учень. — Потрібно тільки уважно придивитись.

— Добре. Тоді знайди його і добре запам'ятай.

Незабаром, коли вони спустилися з гори, учень увійшов у лабіринт і впевнено пройшов його, з першого ж разу знайшовши вихід.

— Урок, який ти отримав сьогодні, стосується одного з головних секретів Мистецтво Життя, — зустрівши учня біля виходу, сказав настоятель. — Запам'ятай: чим далі ти усуваєшся від складної ситуації, чим вище над нею піднімаєшся, чим більшу поверхню охоплює твій погляд, тим простіше відшукати правильне рішення.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.