Чим більше нам доводиться переживати нелегкі тяготи війни, породженої людством кремлівського пекла, тим частіше люди задаються питаннями, які зараз мучать буквально кожного з нас: коли це все закінчиться? чому ці нелюди руйнують саме нашу країну та вбивають наших мирних громадян? чого вони взагалі від нас хочуть? Однозначних відповідей ці запитання немає ні в кого. Варіантів багато, але всі вони тьмяніють перед непередбачуваною логікою (або відсутністю такої) Чахлика Невмирущого.

У зв'язку з цим знову і знову згадую стару коротку притчу про змію та метелика. Схоже, що вона про нас з вами.

Якось змія погналася за метеликом і переслідувала його три дні та три ночі. Страх надавав метелику сил. Він невпинно бив крилами і летів все далі і далі. Але й змія не втомлювалася повзти за нею. Нарешті, знесилений метелик відчув, що більше летіти вже не може. Він присів на квітку і спитав свою переслідувачку:

— До того, як ти на мене нападеш, чи можу я поставити тобі три запитання?

— Не в моїх звичках надавати такі можливості своїм жертвам. Ну, гаразд, вважатимемо це твоїми останнім бажанням. Запитуй.

— Ти харчуєшся метеликами?

— Ні…

— Я зробив тобі щось погане?

— Ні.

— Тоді чому ти хочеш мене вбити?

— Ненавиджу дивитися, як ти літаєш!

Мені в цій казці дуже подобається кінцівка. Дослухавши відповіді змії, що закипала від злісної ненависті, відпочилий метелик змахнув крилами, злетів — і кинувся вгору, вже не оглядаючись назад, на землю, де в злісному безсиллі дивилася їй услід мерзенна повзуча тварюка.

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.