Якось викладач психології Бостонського коледжу розпочав свій семінар незвичайним чином — він підняв вгору 50-доларову купюру і запитав, чи бажає хто отримати цю купюру. Багато хто в залі підняв руки. Потім він звернувся до тих, хто не підняв руки.

З'ясувалося, що вони також були б не проти отримати купюру, а підняти руку просто посоромилися.

— Ну гаразд, я віддам купюру. Але перш ніж хтось із вас отримає її, я дещо з нею зроблю, — продовжив свій експеримент психолог.

Він зім'яв купюру і потім запитав, чи хоче хтось все ще її отримати. І знову майже всі у залі підняли руки.

— Тоді я роблю таке, — сказав він і, кинувши цю зім'яту купюру на підлогу, злегка повозив її черевиком по підлозі. Потім продемонстрував усім підняту купюру. Звичайно, вона була м'ята та брудна.

— Невже комусь із вас вона потрібна в такому вигляді?

І всі знову підняли руки.

— Так от, друзі, — сказав викладач, — тільки-но ми отримали дуже повчальний урок. Незважаючи на все те, що я зробив з купюрою, ви, як і раніше, хочете її отримати, оскільки вона не втратила своєї цінності. Вона все ще купюра номіналом 50 доларів. З кожним із нас часом відбувається щось подібне, коли ми виявляємося викинутими з сідла, морально розтоптаними, наче лежать на підлозі. Такими є реалії нашого життя. У таких ситуаціях ми починаємо почуватися нікчемними, безпорадними, ніякими. Але при цьому слід не забувати: незалежно від того, що трапилося, чи може статися, ми не повинні втрачати своєї справжньої цінності. Брудні чи чисті, умовно кажучи, пом'яті чи відпрасовані, ми завжди матимемо ту цінність, яку являємо собою. Головне тільки таку цінність мати напочатку …

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.