Зазвичай наприкінці кожного уроку вчитель суфійської мудрості розповідав притчу. Учні вже до цього звикли, хоча не всі і не завжди розуміли її суть.

— Учитель, — звернувся до нього якось учень, — ось ви розповідаєте нам історії, але чомусь не пояснюєте їх значення.

— Перепрошую за це, — вибачився вчитель. — Дозволь мені на знак визнання своєї помилки почастувати тебе смачним персиком.

— Дякую, учителю, — із задоволенням погодився учень.

— Я хотів би зробити тобі приємне і сам очистити цей персик. Ти не заперечуєш?

— Дуже дякую , — відповів учень.

— Хочеш, я поріжу його на шматочки, щоб тобі було зручніше їсти?

— Звичайно… Але мені не хотілося б зловживати вашою великодушністю, учителю…

— Це не зловживання, адже я сам тобі пропоную. Я тільки хочу зробити тобі приємне… А тепер дозволь мені розжувати цей розрізаний на зручні шматочки персик, перш ніж ти його отримаєш…

— Навіщо ж, учителю?! Я не хочу, щоби хтось це робив за мене! — заперечив здивований учень.

Вчитель трохи помовчав, а потім сказав:

— Якби я пояснював суть кожної історії, це було б все-одно, що й пропонувати вам смачний плід, розжований мною за вас…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.