Прийшли дві жінки до старця за повчанням. Одна вважала себе великою грішницею. Вона в молодості одного разу зрадила чоловіка і з того часу, не перестаючи, мучилася. Інша ж, проживши все життя в рамках суворої пристойності, ні в якому особливому гріху собі не дорікала і взагалі була задоволена.

Старець розпитав обох жінок про їхнє життя. Одна зі сльозами зізналася йому у своєму гріху. Вона вважала його настільки тяжким, що не чекала вибачення. Інша ж заявила, що жодних особливих гріхів у себе не відчуває.

Старець сказав першій:

- Сходи за огорожу і знайди там великий камінь — такий, який зможеш підняти. І принеси…

- А ти, — звернувся він до іншої, — принеси мені теж камінчиків, скільки здолаєш. Але лише дрібних.

Жінки виконали наказ старця. Одна принесла великий камінь, інша — повний мішок дрібних камінців.

Старець оглянув каміння і сказав:

- Тепер ось що зробіть: віднесіть ви це каміння назад і покладіть на ті самі місця, де взяли. А потім повертайтесь до мене.

Перша жінка легко знайшла місце, з якого взяла камінь. А інша ніяк не могла згадати, де брала кожен камінчик, і, так і не виконавши наказу, з повним мішком повернулася до старця.

- Так от, — сказав він, — те саме відбувається і з гріхами. Ти легко поклала великий і важкий камінь на колишнє місце, бо завжди пам'ятала, звідки взяла його… А в тебе це не вийшло, бо ти не пам'ятала, де взяла дрібне каміння. Те саме і з гріхами. Перша з вас пам'ятала свій гріх, терпіла за нього докори людей і своєї совісті, постійно каялася і тим самим звільнялася від наслідків гріха.

- Ти ж, — звернувся старець до жінки, що принесла назад мішок з камінчиками, — скоюючи дрібні гріхи, тут же про них забувала, не каялася в них, звикла до життя в гріхах. І, засуджуючи гріхи інших, все глибше і глибше загрузала у своїх… Усі ми грішні, і всім нам рано чи пізно за свої гріхи доведеться відповісти. Якщо не каятимемося.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.