Пізно ввечері старою кам'янистою дорогою поверталися після роботи у полі батько з шестирічним сином. Згорнувши на вузьку стежку, що скорочувала шлях до їхнього дому, батько несподівано скрикнув від болю — досить великий камінь, що вдень скотився з гори, завдав йому чималих страждань. Судячи з того, як довго ще, майже до самого будинку, він чортихався, проклинаючи неприємну помилку.

Наступного дня історія повторилася. Знову батько з сином поверталися додому тією ж дорогою, і знову на вузькій стежці батько вдарив ногу, спіткнувшись об камінь. І знову голосно лаявся з цього приводу. Коли на третій день, повертаючи на стежку, що вела до будинку, батько вже попередив сина про обережність, той, ідучи попереду, здивувався, не виявивши каменя на звичному місці. Зате помітив сивобородого старця, що сидів осторонь і димів дерев'яною трубкою.

- Скажіть, дідусю, — звернувся до нього малюк, — Ви не знаєте, куди подівся камінь, що ще вчора лежав на цьому місці?

- Я прибрав його з дороги.

- Ви, мабуть, теж спіткнулися об нього та вдарили ногу?

- Ні, я не спотикався. І нічого не вдаряв.

- Чому ж ви його прибрали? — здивувався хлопчик.

- Тому що я людина, — тихо промовив старий.

Підходячи до самого дому, син запитав батька:

- А ми тоді хто?

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.