Ближче надвечір на водопій прийшов ослик. Звичайний сіренький віслючок, на перший погляд, нічим не відрізнявся від більшості своїх родичів. Він зупинився біля краю води, але пити її не став. Шумна зграя прибережних качок, залишивши водопій, залишила по собі такий бруд, що, незважаючи на спрагу, що мучила його, ослик вирішив відійти вбік і почекати, поки вода хоча б трохи відстоїться та очиститься від попередніх відвідувачів водопою.

Підійшовши якийсь час до берега, ослик виявив, що вода ще не стала настільки чистою, щоб можна було нею напитися, і знову відійшов убік.

- Мамо, чому він так поводиться? — спитала маленька чапля, що стала разом з батьками мимовільним свідком цієї дивної сценки. — Він уже двічі підходив до води, але пити її так і не став.

- Це тому, — відповіла чапля-мама, — що віслюк швидше помре від спраги, але до каламутної води не торкнеться. Буде терпляче чекати, доки вода не очиститься та не стане прозорою.

- Ну, до чого він упертий!

— Ні, дитино, він не так упертий, як терплячий. Ослик готовий довго переносити всі тяготи та випробування, що випадають на його долю. А впертим його називають лише ті, кому самим не вистачає витримки та терпіння.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.