Мене часом питають, яку із порцелянових робіт, зібраних у нашій колекції, я люблю найбільше. Почувши таке запитання вперше, навіть розгубився, адже готової відповіді не мав. Просто не замислювався над цим. А потім, розібравшись у собі, зрозумів, що однозначної відповіді бути не може. Бо вони для мене, як мої діти. І у кожному з дітей мені може щось подобатися більше, а щось менше. Але виділити когось одного, назвавши найулюбленішим, важко. Майже неможливо.

У зв’язку з цим мені пригадалася стара, як світ, притча. Одного разу багатодітну матір запитали, кого із синів вона найбільше любить. І вона, посміхнувшись, відповіла:
- От що підказує мені моє серце. Мій улюблений син — це:
• Той, хто захворів до тих пір, поки не видужає.
• Той, хто в дорозі, поки не повернеться додому.
• Той, хто втомився, поки не відпочине.
• Той, хто голодний, поки не насититься.
• Той, кого мучить спрага, поки не нап’ється.
• Той, хто вчиться, поки не вивчиться.
• Той, хто безробітний, поки не знайде роботу.
• Той, хто одинак, поки не одружиться.
• Той, хто пообіцяв, поки не виконає.
• Той, хто винен, поки не заплатить.
• Той, хто плаче, поки не перестане.
І вже із сумом у голосі завершила:
- Той, хто мене залишив, доки не повернеться…

Всім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра і щастя. А вам, мої друзі, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.