Чому шкода безневинних людей у Києві, а росіян в Єйську — винних, невинних, яких завгодно — не шкода: російський журналіст про байдужість світу
У Єйську (Краснодарський край росії) 17 жовтня на житловий будинок впав бомбардувальник Су-34 з повним боєкомплектом. Внаслідок авіакатастрофи загинули 13 людей.
Цього ж дня Київ атакували російські дрони-камікадзе, зруйнувавши житловий будинок у центрі столиці. Під його завалами рятувальники виявили тіла подружньої пари, яка чекала на народження первістка.
За кілька днів російський журналіст Володимир Гурієв, який проживає в Берліні, обговорив ці трагедії з місцевою мешканкою. А потім написав пост у Facebook, який цитуємо із збереженням стилістики автора.
«Не впевнений, що виходити зі свого баббла корисно, але іноді освіжає.
кілька днів тому йшов додому, а назустріч мені знайома німкеня. причому у неї досить вибухова конфігурація: народилася у фрг, юність провела в західному берліні якраз перед падінням стіни (це був найкращий, найкращий час, навіть описати неможливо), а потім вийшла заміж за американського єврея і поїхала до Америки. до Німеччини повернулася років сім тому, досі не може звикнути.
і вона мені така: ти чого такий похмурий.
я їй кажу, що, типу, щойно літак в ейську влетів на житловий будинок, купа народу напевно загинула, невинні люди.
тут вона задумалася, уточнила, чи не україна це, а коли я сказав, що ні, знизала плечима і сказала, що добре, що до України не долетів.
я кажу, ну почекай, там же ж просто люди, вони взагалі не мають до цього жодного відношення, невже тобі їх не шкода?
і з'ясувалося, що не особливо. вона зранку подивилася фотографії з києва — а там, володю, теж невинні люди — і ось їй шкода. а росіян — винних, безневинних, яких завгодно — не шкода, бо, каже, емпатії на вас вже не вистачає, ну і, скажемо прямо, це не зовсім випадково вийшло, цей літак не просто так злітав.
так що, ось вам трохи карми прямо зараз, але не йдіть, буде ще.
я кажу, ну стривай, ти ж німкеня, а як же дрезден і таке інше?
але вона чи воннегута не читала, чи в неї якось дуже вже добре вбито про провину німецької нації. коротше, каже, ну як би так само приблизно. зрозуміло, що нічого доброго в знищенні дрездена немає, але коли ти накидаєшся на світ ні з того, ні з сього, досить дивно обурюватись тим, як відповідає світ. це покарання. це відповідальність. і річ навіть не у вині.
це реакція.
невинним людям, які в це потрапили, не пощастило, і якщо дуже подумати, їх теж, напевно, буде колись шкода, але сил на це зараз немає, вгадай чому і через кого.
якщо чесно, ви, каже, так усіх за півроку заєбали, що якщо завтра на місці вашої прекрасної країни буде випалене поле або ви психанете і полетите на сатурн, то світ просто зітхне спокійно і повернеться до своїх справ.
наступного дня вона вибачилася за нетактовність, але я їй, скоріше, вдячний, це була несподівана для мене перспектива. до цього я сприймав цю історію, швидше, бінарно: є ті, хто ненавидить усіх росіян без розбору, але є й ті, хто може відрізнити заручника від солдата. виявилося, що є і третя думка, коли місце ненависті займає не співчуття, а байдужість.
не впевнений, що це краще, але не знаю, наскільки це поширене, жодних опитувань я, ясна річ, не проводив. можливо, вона така сама. хоча якщо приміряти на себе — не знаю. не виключено, що я міг би сказати щось схоже про країну, де я не ріс. ліс рубають, тріски летять. якщо цей ліс не був колись твоїм, то що ж вдієш, світ жорстокий, мені, будь ласка, латте з допшотом.
але загалом нерівномірний розподіл емпатії планетою це, звісно, заворожуюча штука.
вчора я перечитав коментарі до багаторічної давності посту одного письменника (хорошого), який мав необережність похвалити іншого письменника (поганого) за те, що той їде на війну — можливо, переплутавши героя свого посту з хемінгуеєм.
мені було цікаво, чи змінилася думка хоча б однієї людини, яка написала коментар підтримки (обидва ви, письменники, великі молодці) за ці п'ять років, але я таких не знайшов.
ну, тобто людей, яким не вистачає емпатії на всіх, загалом, вистачає.
один я стою гарний у білому пальті, хоча, насправді, теж ні.
але це я до того, що, можливо, вираз про невидимі світові сльози в нашому випадку слід сприймати буквально, менше буде розчарувань.
у світі надто багато сліз, його не вистачає на всіх".
Фото ДСНС України
Матеріали, розміщені у рубриці «Блоги», відображають власну думку автора та можуть не співпадати з позицією редакції.
1877Читайте нас у Facebook
