У старовинні часи багатий мандарин, який займав високе становище при дворі китайського імператора, страждав від недуги, подолати яку він не міг довгий час. Він страждав від безсоння. І не просто від безсоння, а від одного й того ж самого сну, який йому дуже хотілося додивитися до кінця, але не виходило ніяк.

Вельможа готовий був заплатити будь-які гроші тому, хто допоміг би йому позбутися цього нещастя, яке не дозволяло ані відпочити нормально, ані зібратися з силами для роботи, від результатів якої залежала доля багатьох тисяч людей. Знамениті лікарі, які приїжджали до його палацу, тільки розводили руками, вислухавши нещасного страждальця. Були, щоправда, й ті, хто виписував мандарину загадкові ліки, але полегшення вони не приносили.

І ось одного разу помічникам вельможі вдалося знайти старого ченця, який погодився допомогти хворому, який буквально на очах згасав. Насамперед монах попросив вельможу описати сон, який весь цей час не давав спокою:
- Щоночі, — розповів мандарин, — мені сниться, як я проходжу залами одного і того ж палацу до заповітних дверей, за якими, наскільки я це відчуваю, знаходяться незліченні багатства. Їхнім володарем я зможу стати лише прочитавши рукопис, що лежить на столі за дверима. Але мені ніяк не вдається відчинити ці прокляті двері! Скільки б сил я не докладав, хоч би як відчайдушно не штовхав двері, вони не відчиняються — і все! Я готовий озолотити будь-кого, хто допоможе мені відчинити ці двері!
- А чи не помічав ти на цих дверях якийсь напис? — тихо спитав чернець.
- Написи? — перепитав вельможа і, заплющивши очі, ніби поринув у сон, який довгий час не давав йому спокою. І раптом вигукнув:
- Є! Я бачу якесь слово, написане вгорі!
- І що ж воно каже? — знову спитав чернець.
- «Потягни»…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш