Щоразу, закінчуючи екскурсію по нашому музею, я говорю відвідувачам:

- Спасибі вам…

Одні з них, наче засмучений, не знають навіть, що сказати у відповідь. Інші щиро дякують, вважаючи мої слова примхою втомленої людини. Але я знаю, що це не так. Я знаю, що ніяка це не вигадка. Я знаю, чому я так говорю.

Багато років тому під час відвідин буддійського храму в японському місті Кіото я почув старовинну притчу, яка запам'яталася мені на все життя. Якось до настоятеля монастиря прийшла дуже багата людина. Його слуга допоміг йому відкрити принесену з собою невелику дерев'яну скриню, в якій було акуратно викладено рівно 30 злитків золота.

- Я вирішив це пожертвувати на будівництво школи для вихованців вашого монастиря.

- Добре, — сказав йому настоятель. — Я прийму твій дар.

- Приймеш? І це все, що ти хочеш сказати? — здивувався незвичайний гість.

- Так, прийму. А якої відповіді ти від мене чекав?

- Як це якої? Для мене, людини дуже багатої, навіть три зливки золота є великою цінністю. А в цій скрині таких злитків тридцять!

- Я бачу, — спокійно зауважив настоятель.

- То де ж слова подяки? — не вгавав багач.

- Запам'ятай раз і назавжди: дякувати повинен той, хто робить добру справу. Адже йому випала удача зробити щось подібне.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.