«Третього разу Дмитру сказали, що піде „на підвал“, якщо відмовиться співпрацювати»: з полону звільнили голову громади на Херсонщині

Горностаївський селищний голова Дмитро Ляхно впродовж всієї окупації залишався у своїй громаді й був для людей чи не єдиним представником легітимної української влади. Проте 3 серпня до будинку посадовця, де ще спала його маленька донька, увірвались окупанти. Вони жорстоко побили та відвезли чоловіка невідомо куди. Із тих пір про його долю було невідомо. Лише в листопаді дружина отримала відповідь від Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, що її чоловік у списках полонених. Нещодавно Дмитра Ляхна відпустили окупанти, й він днями нарешті зустрівся зі своєю родиною в Одесі, опублікувавши світлину із донечкою на прогулянці. Ще раніше «ФАКТИ» записала інтерв’ю із дружиною голови — Оленою, яка попросила опублікувати розмову після звільнення коханого, адже тоді дуже переживала за його життя та безпеку.

- Наскільки мені відомо, чоловіка нині утримують в Горностаївці у комендатурі нашої поліції. Люди, які виходили з полону, казали, що бачили мого чоловіка, його пристібають наручниками до батареї, він змарнілий, але головне, що живий, — розповіла тоді «ФАКТАМ» дружина Олена Ляхно. — Після звільнення Херсона селище стало прифронтовою зоною й почались обстріли, прильоти… Батьки Дмитра і моя мама, які залишились в окупації через господарство і лежачу тітку, важко переживають все, що відбувається. Нещодавно вони ходили до окупантів, просили хоча б показати його з вікна, аби пересвідчитись, що живий. Але їм цього не дозволили.

Читайте також: Фейкові рейси: російські пропагандисти розповідають про нібито запущені автобуси з Криму до окупованих міст Херсонщини

— Скільки років ваш чоловік очолює громаду і як для вашої родини почалось повномасштабне вторгнення 24 лютого?

- Дмитро Валерійович на посаді голови громади із 2015 року, до того був на керівних посадах у сфері земельних відносин. Горностаївку окупували в перший день нападу окупантів, коли на Каховській ГЕС вони вивішали російський прапор. Проте у селища не заходили війська близько місяця. Багато хто виїхав, в тому числі й половина поліцейських. Дмитро взяв все у свої руки, було розроблено графік патрулювань вулиць, аби уникнути мародерств і щоб дотримувалась безпека у селищі. Чоловік рано йшов з дому і повертався дуже пізно, віддаючи себе захисту Горностаївки та роботі. Не раз дзвонила йому у сльозах і благала приїхати. Мовляв, мені страшно за себе та дітей. Невдовзі аптеки позакривалися, в магазинах було пусто. Українські канали не транслювались, тому люди потребували інформації про те, що відбувається у громаді. Дмитро Валерійович чи не щодня на сторінці Горностаївської громади виходив в ефіри, які завжди завершував словами: «Все буде Україна». Весь час, коли чоловік був на місці, на будівлі селищної ради майорів жовто-синій, проходили мирні проукраїнські мітинги. Дмитро був чи не єдиним представником легітимної влади, до якого вони могли звернутися по допомогу. Волонтерський центр, який почав працювати при селищній раді із самого початку вторгнення російських військ, щодня відчував підтримку Дмитра Валерійовича. Коли виникло питання з відсутністю хліба та дріжджів, чоловік домовився з фермерами і все це постачалось через річку Дніпро човнами. Після того доставлялась гуманітарна допомога для цивільного населення. За це подяка всім тим людям, хто допомагав.

— Коли у Горностаївку зайшли російські війська, про що вони розмовляли з Дмитро Валерійовичем?

- Коли приїхав у селище «головний» від окупантів, чоловік обурювався чому вони повивозили меблі з адмінприміщень й чому лякають людей своєю присутністю зі зброєю. Був випадок, коли одну людину вбили… Ворог відповів, що типу гаразд, і невдовзі росіяни облаштували собі позицію трохи далі від селища. Заїжджали вони у Горностаївку за продуктами, нікого не чіпали. Дмитра не чіпали, в якісь мірі якось його боялись. Можливо команди ще не було. Не раз чоловік їздив визволяти земляків. Далі почали викрадати голів сільрад, тому я просила чоловіка, аби поїхати заради нашої безпеки. Він був проти, сказав, щоб ми з дітьми хоча б виїхали кудись у безпечне місце. Якось я спробувала — окупанти закрили проїзд, довелось повертатись. 1 серпня у Дмитра був день народження, а вже 3 серпня вранці до нас залетіли загарбники, наче до якогось терористичного угрупування.

Читайте також: На окупованій частині Херсонщини обшуки та пограбування стали щоденними, від мешканців вимагають прийняти російське громадянство до березня, — Генштаб

РЕКЛАМА

— Як то все відбувалось, і що вони хотіли?

- Пам’ятаю як чоловік розбудив мене і покликав на кухню пити каву. Й тут вороги залетіли зі зброєю, у балаклавах, російській формі. Почали наказувати лягти на підлогу. Чоловік на вулиці лежав на асфальті, до нього приставили автомат. Я кричала, благала якось мирно говорити, бо ж у ліжечку ще наша молодша 3-річна дитина… Але у відповідь почула: «Ви наших дітей не жалієте, тому ми не будемо жаліти ваших». Із нашого будинку окупанти винесли гроші, телефони, документи, банківські картки, забрали ключі від машини, від сейфу, у якій знайшли зареєстровану мисливську рушницю Дмитра. Чоловіка били. Тоді стали вимагати дати шапку. Я навіть не зрозуміла спочатку для чого… Дала свою, її одягнули на Діму, аби нічого не бачив. І повезли його. Нашу машину, яка до того поламалась, завести не змогли. Що вони хотіли? Співпраці. Наскільки я знаю, то Дмитру Валерійовичу вороги двічі пропонували працювати разом. Він постійно відмовлявся, мовляв, громада зробила свій вибір і хоче жити в Україні, бо Херсонщина — це Україна. Третього разу Дмитру повідомили, що піде «на підвал», якщо відмовиться. Він відмовився. І його забрали від нас… Після викрадення чоловіка багато хто поїхав з громади, серед них ті, хто працював із ним. Причина — відмова співпрацювати з окупантами.

Нагадаємо, що окупанти «кошмарять» курортну Кирилівку, селищного голову викрадено.

1021

Читайте нас у Facebook