Дивна річ, деякі з нас, лише готуючись до відзначення Дня Святого Валентина, раптом згадують, що є такий гарний (календарний!) привід — вітати своїх коханих зі святом. Друзі, отямтеся. Хоча б на хвилину. І спробуйте зрозуміти: якщо вже у вас є це неймовірне щастя справжньої любові, то не треба заганяти його у рамки якогось окремого дня. Насолоджуйтесь ним щогодини, щохвилини, щомиті. Бо життя насправді настільки швидкоплинне, що можна раптом відчути, як останні його краплини не залишають більше часу не те, що на кохання, а й на прощання навіть…

Нам варто цінувати те, чому немає ціни. Те, що не кожному дано. Те, що тримає нас на плаву у найважчі моменти життя. Те, що може залишитися й після нас. У пам"яті наших дітей. У пам"яті тих, хто знав нас і хоч інколи був свідком нашого кохання.

Зі святом вас, друзі мої. Добра і щастя вам. І пізнання справжньої любові. Поки ще є час.

«Спини мене отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона ж порве нам спокій до струни
вона ж слова поспалює вустами
спини мене спини і схамени
ще поки можу думати востаннє
ще поки можу але вже не можу
настала черга й на мою зорю
чи біля тебе душу відморожу
чи біля тебе полум’ям згорю…» (Ліна Костенко)