Якось відомий професор-психолог, прийшовши в гості до своїх приятелів, поцікавився у їхньої доньки, куди вона збирається вступати.

- На філософський факультет, — впевнено відповіла вона.

І тоді професор сказав:

- Знаєш, дівчинко, мені в житті довелося пройти через багато різних випробувань. І зараз я хочу розповісти тобі, чому у єврейських сім'ях дітей часто вчать грати на скрипочці. Звичайно, добре, коли дитина вміє грати на роялі. Або на віолончелі. Або, наприклад, на арфі. Це чудово.

Але, коли починалися погроми, примусове виселення чи навіть війни, хлопчик брав свою скрипочку під пахву — і їхав, плив, біг, дерся з нею куди очі дивляться. Вставав і падав. Знову падав і знову вставав. А потім, у добрий час, він знову грав на своїй скрипочці і мав свій шматок хліба.

- Так от, щоб тобі було зрозуміліше: рояль, арфа чи громіздкий тромбон — це освіта. Професія А скрипочка — це ремесло, яке тебе годуватиме. Де б ти не був і що б не сталося. Тому, окрім освіти, треба мати ремесло. Практичні навички. Свою, так би мовити, скрипочку. На якій потрібно вміти грати віртуозно. Краще за всіх. І вона вже, повір мені, наче тебе прогодує і підтримає у найважчі часи.

Бачачи, що його розповідь таки змусила дівчинку замислитися, професор тихо додав:

- І це, до речі, стосується не лише єврейських дітей. І тим паче, не лише хлопчиків…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.