Імператор однієї невеликої острівної держави оголосив про високу нагороду тому, хто намалює картину ідеального спокою, ідеального світу.

Багато художників — і місцеві, і туди, що приїхали на відпочинок — представили на конкурс свої роботи. Картин було так багато, що вивчати їх довелося кілька тижнів.

І ось, коли було оголошено дату урочистої вистави переможця народу, на центральній площі столиці зібралося чимало любителів не лише живопису, а й філософського ставлення до життя. Усім хотілося побачити, яким має виглядати ідеальний світ.

Виявилось, що для фінальної оцінки відібрали дві картини. На першій було зображено спокійне озеро, в якому відбивалися величні гори, що оточували його. Вгорі було чисте блакитне небо з невагомими білими хмарами. Усі, хто дивився на картину, відчували умиротворення та вважали, що саме на ній зображено ідеальний світ.

На другій роботі теж були зображені гори, але над ними простягалося розгніване небо, що ніби вирвало страшну зливу, що де-не-де розривається громом і блискавкою. Невелика гора внизу перетворилася на суцільний водоспад. Нічого мирного у цій картині практично не було.

Але при більш ретельному розгляді можна було під навислим виступом гори помітити маленьке тоненьке деревце, яке дивом трималося на невеликому майданчику. На деревці знаходилося гніздо, в якому сидів птах з виводком малесеньких вихованців, які з цікавістю спостерігали за стихією, що оточувала їх.

- Очевидно, що абсолютно ідеального світу немає і не може бути, — сказав мудрий правитель, вручаючи головний приз автору другої картини. — Але як важливо розуміти, що продовження життя на тлі найстрашніших потрясінь — саме те, що дарує надію на спокій і гармонію в душі кожного, хто вірить, що зовнішнім лихам, що коли-небудь безперервним, настане кінець…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.