Не знаю, як у вас, мої друзі, а у мене часом просто слів не вистачає, щоб висловити подяку західним партнерам України, які прийшли нам на допомогу після підступного вторгнення фашистської орди. Страшно навіть уявити, чим би все закінчилося, не опинися поряд з нами у найважчий момент країн антипутинської коаліції, і прихистивши у себе мільйони українських біженців, і забезпечивши населення знищених окупантами міст та сіл гуманітарною допомогою, і, звичайно ж, надавши нашим захисникам новітні озброєння, без яких гідно протистояти в десятки разів переважаючій армії країни-агресорки було б просто неможливо.

Це все так. І навіть якщо хтось спробує заперечити, пояснюючи надання такої масштабної допомоги почуттям самозбереження Заходу, який розуміє, що Україна непоправною ціною величезних жертв зупиняє божевільну навалу погано організованих, але добре озброєних варварів, які намагаються показати Європі «кузьчину матір», то все одно очевидно: не було б цієї допомоги — могло б не бути і нас. Нехай не за три дні, обіцяні кремлівському диктаторові його вірними сатрапами. Але яка, зрештою, різниця, за скільки місяців…

І на цьому тлі дуже важко зрозуміти логіку деяких лідерів тієї ж коаліції, які, як і раніше, затягують постачання найнеобхіднішої нам зараз військової техніки, та ще й підкріплюють свою нерішучість дивними аргументами на кшталт: от якщо (!?) такий очікуваний усіма український контрнаступ буде успішним (!?), тоді ми надамо вам у повному обсязі все те, без чого, за вашими розрахунками, перемогти ворога може не вийти. Знаєте, мені у зв'язку з цим згадалася одна старовинна казка. Як то кажуть, у тему.

Повертаючись пізно ввечері додому, один пастух не помітив виритої вдень глибокої ями і впав у неї. На його гучні крики збіглися люди не лише з найближчого селища, а й з інших селищ, що поблизу. Тому що так виявилося, що злощасна яма була вирита якраз на перехресті доріг, які ведуть у ці населенні пункти. Стоячи біля краю ями, в якій тихо стогнав пастух, що потрапив у біду, жалісливі сусіди вголос міркували про те, як важливо надати йому посильну і — головне! — своєчасну допомогу.

Особливо переконливими були докази старост цих громад, які прийшли на перехрестя для того, щоб особисто взяти участь у рятувальній операції. Вони говорили про історичну важливість цієї ситуації у справі об'єднання зусиль місцевих органів влади щодо реалізації добрих справ. Вони переконували один одного в тому, що зволікати не можна, як не можна і скупитися у виділенні для цього необхідних коштів, адже в подібній ситуації може виявитися практично кожен із співгромадян.

І в той момент, коли у виступах ораторів несподівано виникла секундна пауза, раптом пролунав сумний голос пастуха:
- Послухайте, шановні, а чи не можна просто взяти і кинути мені кінець міцної мотузки?!

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.