На одному із занять з філософії старий професор запропонував студентам вирішити просте, здавалося б, завдання.
- Уявіть собі таку ситуацію. До господарської крамниці приходить німий чоловік і жестами намагається пояснити продавцю, що йому потрібні цвяхи. Він кулаком правої руки показує, як бити на пальцях лівої руки, але цим ще більше викликає подив у продавця. Нарешті той, як йому здається, здогадується — і приносить молоток. «Ні ж!» — різко хитає головою німий чоловік. І в цей момент продавець розуміє, що потрібні цвяхи.
- А тепер спробуйте уявити цю ситуацію дещо по-іншому, — продовжує професор. — У ту ж лаву приходить сліпий. І що, скажіть, він має показати, щоб продавець зрозумів, що йому потрібні ножиці?

Варіантів відповіді було багато. Але всі вони зводилися до того, що сліпому за допомогою пальців не важко пояснити продавцю про необхідність придбати звичайні ножиці. Задоволені своєю кмітливістю студенти затихли, дивлячись на професора.
- Ні, звичайно, ви неправі, — спокійно сказав він. — Люди настільки звикають до стереотипів мислення, що просту, начебто, проблему починають вирішувати за звичкою, за накатаною схемою. Часом навіть не замислюючись про те, що простота є такою, що здається. І необхідно зробити хоча б невелику паузу, щоб знайти правильне рішення.

Побачивши здивовані погляди студентів, професор додав:
- Сліпий покупець нічого не пояснюватиме продавцю на пальцях. Він просто висловить своє прохання словами…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.