В історії походження далматина, на думку фахівців, все ще залишається багато незрозумілого. Хоча, згідно з дослідженнями вчених, їхніми пращурами можна вважати зольних (або попелястих) собак, які жили наприкінці бронзового віку (III-II тис. до н. е.). Версій щодо появи сучасної назви породи теж чимало. Проте більшість експертів вважають, що саме в Далмації — історичній області в Хорватії — вперше було знайдено керамічну фігурку плямистого собаки.

У Великій Британії далматинів почали називати «каретними» собаками. Супровід кінних екіпажів, сила, витривалість та безстрашність зробили їх постійними супутниками англійської знаті. Собаки, як правило, бігли під передньою віссю екіпажу і могли нарівні з кіньми долати великі відстані. Під час зупинок віддані тварини, лащачись і розважаючи своїх господарів, не забували пильно охороняти їхній спокій. За найменшої небезпеки вони без роздумів вступали у бій як із дикими тваринами, так і з лісовими розбійниками.

Саме тому «каретним» собакам підрізали висячі вуха, які найбільше страждали під час бійок. До речі, перший офіційний «далматин-клуб» був створений англійцями у 1890 році. І вони ж розробили виставковий стандарт цієї чудової породи.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.