Цю коротку старовинну притчу я почув багато років тому під час відвідин В'єтнаму від одного мудрого співрозмовника. Не можу сказати, що повністю поділяю думку її головного героя. Але вже одне те, що протягом десятиліть мене не покидають думки, породжені тоді небезперечною, на перший погляд, притчею, багато про що говорить.

Отже, одного разу наставник монастиря Тибету запитав у своїх кращих учнів:

- Як ви вважаєте, чому шибка розбивається, коли в нього потрапляє камінь?

- Ну, це так просто, учителю, — здивувався перший учень. — Бо камінь важкий!

- А я вважаю, — сказав другий юнак, — що вся справа в крихкості самого скла.

- Мені здається, причиною всього є сильний і влучний кидок того, хто це зробив, — висловив свою думку третій учень.

- Жоден з вас не дав правильної відповіді, хоча кожен помітив у тому переконливу деталь, — підбив підсумок наставник. — Все це сталося через те, що вікно було зачинене! Так відбувається і в житті. Якщо долати випробування з відкритим серцем, то жодна стріла, жоден камінь, кинутий у вас, не розіб'ють ваше серце. Вони пройдуть крізь нього навиліт, практично не залишивши сліду в тонкій матерії вашої душі. Постарайтеся не забувати про це…

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, гарного дня. Як завжди, щиро ваш.